А відколи немає Евки, тут зимно, як на Сатурні.
5.08. Валяюся разом із шимпанзе в захаращеній холодній квартирі. Всі кудись ушились. Евка відомо куди. Йолька невідомо. Зникла. Лешек поїхав шукати половинок (а я його так і не запитала про той третій різновид). Анка малює драконів і чужопланетян. Рафал. А до чого тут Рафал?
Треба рухатися. Кудись вийти. Щось зробити. Може, чай?
Уже запарився. Що тепер? Може, ввімкнути телевізор?
Я не витримаю. Як можна було зняти такий дурний серіал?
6.08. Не дурний, а дебільний. Я перемкнула на інший канал. Засмагла білявка з каліфорнійським бюстом розповідає про зустріч з акулою: «Я пливла, коли побачила сірий плавець. Це була акула. Плавець усе більшав, тож я подумала: вона наближається. Цей досвід навчив мене поважати морські глибини». Не можу! Що за збіговисько ідіотів! Я вже волію «Вродливих та зухвалих».
9.08. Переглянула наступні три серії. Хто писав цей сценарій? Чувак крутить зі своєю колишньою дівчиною, яка тим часом устигла спокусити його татуся й народити від нього дитину. На додачу та дівуля є донькою колишньої коханки свого колишнього чоловіка (я дізналася про це від Лешека, він також дивиться). А діалоги?
— Ми можемо порозмовляти? — запитує син.
Мати схиляє голову набік і дивиться безтямним поглядом.
— Порозмовляти? — відповідає вона після тривалого витріщування в порожняву.
— Про Ріджа, — Йдеться про другого сина.
— Про Ріджа? — упевнюється матір.
— Так. Він сьогодні не ночував удома, — ця звістка вшановується наступною хвилиною мовчання. — Він повернувся тільки над ранок.
— Ти думаєш, він був у Брукі? — Йдеться про дівку, яка має дитину від Ріджевого татуся.
— А ти як гадаєш? — Син схиляє голову і вдивляється у матір, наче Tyrannosaurus rex.
— Цікаво, чи вони провели цю ніч разом? — виявляє своє зацікавлення матір.
— Цікаво, як вони провели цю ніч, — додає брат Ріджа. — І що робили?
Я вже уявляю подібні розмови у власній родині. Суботній ранок. Мама в золотому шлафроку дефілює з келихом вина, а водночас пестить поглядом розквітлий горошок на балконі. Мій брат Ірек виходить із лазнички з укладеним на круглу щітку волоссям. Одягнений в обтислу майку, він перехиляється, щоб усі могли бачити його тверді, як бетон, трицепси (жодної драглистості).
— Ти п'єш вино? — запитує він маму. Та нахиляє голову і вдивляється у келишок.
— Вино? Я хотіла б порозмовляти.
— Порозмовляти? — впевнюється Ірек, поправляючи локон.
— Так, про Малину.
— Про Малину? Чому про Малину?
— Вона не ночувала вдома.
— Вона не ночувала вдома? — дивується Ірек. — Це цікаво.
— Так, поміркуємо, з ким вона провела цю ніч, — мама робить великий ковток, крупним планом міцні Ірекові щелепи. — Цікаво, чи вона була з Рафалом?
— А може, це хтось новий, — замислюється Ірек, напинаючи іншу групу м'язів.
— Цікаво, що вони робили цілу ніч… — Мама погладжує золотий шлафрок.
— А що там у вас із татом? Останнім часом ви цілими днями пропадаєте в спальні.
— Ти так думаєш? — таємничо всміхається мама, схиляючи голову в інший бік.
— Що ви там робите? — запитує Ірек. — Ти скажеш мені, мамо?
Таємничий мамин погляд і фінальні титри.
Чому люди дивляться такі дурні фільми? Чому це дивлюсь я? На щастя, є ще інші серіали.
10.08. Сьогодні зателефонував Вальдек.
— Привіт, мала, Вальді на дроті.
— Привіт, Вальді.
— Як ти там?
— Поволеньки.
— А як переїзд?
— Добре.
— А все інше?
— Теж добре, поволеньки.
— То добре. То бувай.
Він поклав слухавку. Доки я встигла добряче замислитися над сенсом тієї розмови, він зателефонував знову.
— Це знов я.
— Я впізнала.
— Я так собі подумав, — зробив він велику паузу, — чи не сходила б ти зі мною в кіно?
Ну-ну. Свіжий моделін. Просто з канцтоварів.
— У кіно? — я не приховала подиву.
— Ну. Мені здалося, що ти любиш кіно. То як? Дозволиш себе запросити?
Я скинула оком на порожній гаманець, а потім зробила короткий екскурс у майбутнє. Спочатку ми підемо в кіно. Потім на пиво. Потім, може, на дискотеку. Вальді закохається, а я використаю його як моделін, яким заліплюють порожнечі по Рафалові й Симпатичному Незнайомому. Погано. Я закохаюся, влипну, а решта, як у Йольчиній оповідці про юного плейбоя. Теж погано. Розставимо все по місцях, ясно і ввічливо. На жаль, запізно.