— Ріджа? — запитала я, наче персонаж із серіалу.
— Іншої можливості немає. Тільки дитина Ріджа ще може якось проштовхнути події вперед. Окрім того, дивися сама. Брукі вже має дитину від Ерика, який і надалі залишається її офіційним чоловіком. Якби вона народила від нього другу дитину, ці американські святенники не схвалили б їхнього розлучення. А розлучення не оминути, бо з їхнього шлюбу вже нічого не вичавиш. Щось мусить змінитися. Тому я ставлю на Ріджа. Усе з'ясується, коли вона народить. Тобто за якихось тридцять серій.
20.08. Лешек теж вважає, що я повинна часом виходити з хати.
— Ти бліда, як дощовий черв'як. До того ж, якась на диво апатична. Може, це депресія через брак сонця? Ти повинна більше рухатися.
Справжнє хибне коло. Я кепсько виглядаю і маю депресію. Мушу виходити на свіже повітря. Але через те, що я кепсько виглядаю, я маю дедалі глибшу депресію і дедалі глибше запорпуюсь у нору.
Я мушу це змінити! Ще сьогодні!
Саме повернулася з прогулянки Ринком. Принагідно завернула до чайної крамнички. О, куплю собі щось китайське, що пробудить мене до життя. З женьшенем. Узяла п'ятдесят грамів зеленого чаю і ще п'ятдесят якоїсь енергетичної мішанки просто із зелених схилів Японії. А до них дві цукерки з женьшенем.
— Разом сорок три злотих, — поінформувала мене брюнетка, зачесана під китаянку.
Тільки вийшовши з крамниці, я збагнула, що наробила. Майже півсотки за сто грамів чаю! До кінця місяця в мене залишилося сім злотих.
Раптом я відчула, як довколишній світ навалюється на плечі. Треба чимшвидше повернутися додому, де безпечно й затишно. Де на мене чекають два шимпанзе, золота рибка й кілька примар із минулого. А ще знайомі обличчя із «Вродливих та зухвалих».
23.08. Нині я порахувала все, що надавалося до споживання:
— двадцять один китайський супчик у семи смаках;
— кілограм прив'ялої картоплі;
— одна хлібина;
— чотири яблука (одне надгризене);
— два качани кукурудзи;
— бляшанка кави «Інка»;
— півлітра кефіру (буде до картоплі);
— величенький мішечок борошна (трохи затхлого, але, либонь, їстівного);
— сто грамів енергетичних чаїв (зважаючи на ціну, застосовувати аптекарські дози!);
— п'ять великих слоїків грушевого компоту (з'їм у крайньому разі).
Краще, ніж Робінзонові Крузо. Ну, хіба що він мав багатший вибір овочів і фруктів.
27.08. Заощаджую енергію й не виходжу з хати. Втікаю у світ розваг. Поволі втягуюсь у «Вродливих та зухвалих». Добре, що події відбуваються так повільно. Тим часом можна розкладати пасьянс, переглядати журнали (купила на останні сім злотих). Або робити все нараз.
Щойно згадала, що сьогодні мій день народження. З такої нагоди вихлебтала дві «гарячих кружки» зі смаком омара й запила горнятком мого дорожезного японського чаю. Гуляти так гуляти.
29.08. Брукі, ота білявка, що чекає дитину, вирішила зателефонувати до матері. Побалакали, може, вона навіть провідає її в Парижі.
Після фільму я вирішила й собі зателефонувати до мами. Може, я навіть її провідаю?
— Привіт, Іреку.
— Привіт, сестро. Вітаю з днем народження. Годинник цокає?
— Цокає, але ніби повільніше, ніж торік.
— Він активізується, коли ти розміняєш тридцятку.
— Дякую за обнадійливі слова. А що в тебе?
— Я знову завалив вступні і їду до Німеччини, до батька, — повідомив він мені.
— Назавжди? — злякалась я.
— Ні. Тільки зароблю на «полонез».
— А якщо серйозно?
— Якщо серйозно, то повернуся наступного року на вступні. Мушу десь пересидіти, інакше мене загребуть до армії.
— Батько тебе запросив?
— Батько ще нічого не знає. Я взагалі маю легкі сумніви через той його діабет.
— То навіщо хочеш звалитись йому на голову?
— Я не хочу, але який вибір? Або божевільний батько, або «ну і ати-бати, ми тепер солдати».
— То коли ти їдеш, Іреку? — я глитнула слину. Людина навіть не уявляє, які сильні узи пов'язують її з близькими. Тільки коли ті близькі їдуть, мотузка натягується й не хоче відпускати.
— Завтра. Вже маю квиток.
— Даси собі лад? Гроші маєш? — «Навіщо я питаю, адже не можу нічого йому позичити».
— Не переймайся так, Малино. Все класно. Я ж не їду в порожнечу. Батькова дружина — це реальна тітка. Ти знаєш, що вона надіслала листа? Мала трохи жаль до мами за ту передачу, але це саме вона мене запросила. Абсолютно чужа чувиха. Мовляв, аби я не мав претензій до батька та його діабету.