— купити три пляшки заспокійливого;
— знайти червоні трусики на щастя (ні, це було на випускних у школі).
Які трусики треба вдягати на захист?! Я не витримаю цього стресу, цієї непевності!
13.09. Все готово, спідниця, трусики (виявилося, що блакитні), квіти (троянди). Зараз замовлю таксівку, бо сама не довезу ті букети.
Чи змінить мене цей досвід? Чи залишить якийсь слід? Ну, вже час.
Шимпанзе, тримайте за мене кулаки.
Я повернулась. Одержала п'ять з мінусом (той мінус, імовірно, за вираз обличчя). Це за захист п'ять з мінусом. До диплома п'ять.
Саме розглядаю себе в дзеркалі. Сині повіки, очі у кривавих прожилках, велика заїда у лівому кутику губ. Пожмакана спідниця. Інших слідів немає.
Сьогодні скасовую всі серіали. Треба виспатися.
14.09. День як день. Нічого не відбувається, Брукі й далі вагітна. Я знову на тапчані. Навіщо щось змінювати?
15.09. Нині мене провідав Лешек. Завітав зненацька, я саме слідкувала за «Вродливими та зухвалими».
— Народила?
— Вже починається. До середи повинна вкластися.
— Зараза, я це пропустив, від'їжджав.
— Ти теж? Усі собі ідуть, тільки я приросла до фотеля.
— Евка впаде, коли тебе побачить, — потішив мене Лешек. — Відразу видно, що ти нікуди не виходила.
— Виходила.
— До крамниці в будинку. Це не рахується.
— Я два рази була на Ринку і раз в універі.
— Тобі призначили термін захисту?
— Так, на тринадцяте.
Лешек спочатку не дошолопав. Раптом перестав посвистувати і прикликав на обличчя зосереджений вираз.
— А яке сьогодні? — запитав він підозрілим тоном.
— П'ятнадцяте.
— То тринадцяте вже було.
Я кивнула:
— Позавчора.
— Як це? — Він хвилину мовчав, аж урешті до нього дійшло. — То вже по всьому?
Я підтвердила, підвівши брови.
— Захистилася?
— На п'ять, — недбало кинула я, перемикаючи канали за допомогою пульта.
— Така подія — і ти нічого не кажеш?
— Яка?
— Настала велика переміна.
— Це точно. Зі студентки у безробітного магістра.
— З оголошеннями нічого не вийшло?
— Мене внесли до банку даних. Якщо це щось означає.
— Це не означає абсолютно нічого. Мусимо взятися за це з іншого боку.
— Ганяти від фірми до фірми, як Йолька? Вона шукала роботу в поліклініках і школах, де сам знаєш, як платять.
— То Йолька така наївна? — здивувався Лешек. — Хіба не знає, що більшість місць чекає на знайомих і спадкоємців кролика? Помре бабця, приходить онука.
— Чудова новина для того, хто саме шукає роботу, а не знає жодного кролика.
— Малино, вуха сторч. Щось придумаємо, — Лешек поплескав мене по плечі, як старого коня. — Але спершу справа, що не терпить зволікання. Телефон.
— Що телефон?
— Де він лежить? — запитав він.
— У шафці біля «Інки». Як завжди. Куди ти збираєшся дзвонити?
— До Губки. Він уже мусив повернутися, ні?
— Ти лікуєшся в Губки? — «Ну-ну».
— Не я, а ти.
— Малинко! — Губка осяяв усмішкою своє стомлене лице.
— Я хотіла прийти в липні, але ви поїхали.
— Мусив залагодити деякі справи. Відпочити від людей. Замислитися над життям.
Я нічого не відповіла. Губка якийсь час стежив за мухою, що розгулювала по медичних картах. Урешті глибоко зітхнув і розвинув тему:
— Назрівають великі зміни, Малинко. Не знаю, чи прийму я виклик, чи я готовий.
— Аж так гостро?
— На жаль, — звільна покивав він головою. — Такий тиск.
— Сильна конкуренція?
— Що? — не зрозумів він.
— Ну, ви казали про тиск і про виклик. Я подумала, що йдеться про хортячі перегони.
— Хіба я виглядаю на любителя перегонів?
Звісно, що не виглядає.
— Може, це тільки літня хандра?
— Я хотів би, щоб так було, — він послав несміливий усміх кудись у космічний простір.
Ми сиділи так зо дві хвилини. Раптом Губка спохопився.
— Ти, мабуть, прийшла не просто так?
— Як і завжди, мене привели до вас проблеми.
— Що цього разу?
— Тотальний пофігізм. Мені все байдуже. Нічого не прагнеться. Ні до чого не тягне. Нічого ні тішить, ані засмучує. Нірвана.
— Ми, психіатри, називаємо це апатією. Відколи ти перебуваєш у такому стані?
— Правду кажучи, від початку вакацій. Тільки те, що в липні я не звернула на це уваги. Мала багато клопоту. Шукала роботу, переїжджала, рятувала подругу, яка була в розпачі.
— Ти не мала часу подумати над сенсом життя?
— Тепер теж не думаю. Я взагалі ні про що не думаю. Може, трохи про один серіал. Він дуже мене затягнув.