— О, ти нарешті тут, — привітав мене Яспер. Я побачила його вже здалеку. Він нервово переступав з ноги на ногу і щомиті зиркав на годинник. А мені чого квапитися? Тільки за п'ять шоста.
— Таж тільки за п'ять шоста.
— Я хотів би вибрати зручний столик десь у затишку. І взагалі приготуватися.
— Тільки тепер? — цього разу рознервувалась я.
— Ні, текст я вже маю. Я мушу внутрішньо зосередитися.
— Заходимо?
Ми зайшли. Як і можна було здогадатися, кав'ярня о цій порі зяяла пусткою.
— Замовити тобі щось?
— Я на роботі не п'ю.
— Може, хочеш кави?
— Але без молока.
Сидимо.
— Припини так зиркати на годинник, бо зурочиш.
— Кажу тобі, Малино, вона не прийде.
— Прийде. Такі розкуті дівки полюбляють запізнюватися.
— Тільки не дівки.
Барменка принесла нам каву.
— Вже сім по шостій, — гарячкував Яспер. — Я не витримаю такої напруги.
— Заспокойся, прийде.
— Є, — шепнув він на всю кав'ярню.
Я сиділа спиною до входу. Обертатися не випадало. Побачу її, коли наблизиться. Зараза, я теж хвилююся.
— Хеллоу! — почула я низький і наче знайомий голос. Підвела голову. І побачила Йольку.
— О Господи! Це ти? — ошелешено видушила я.
— Я, — відповіла Йолька, вмощуючись поряд із Яспером.
— Ти висвітлила волосся.
— Перестала затемнювати.
— Я думала, ти натуральна шатенка.
— Ви знайомі? — запитав мене Яспер. — Це навіть краще.
— Як для кого. Добре, починай.
— Скажи, що я весь час згадую відпочинок на морі. Хотів його забути, але не можу.
— Яспер весь час згадує ваш відпочинок на морі.
— І що далі? — запитала Йолька, ремиґаючи жуйку.
— Тепер скажи їй, що я ніколи не був такий закоханий. Що не можу уявити собі життя без її усмішки, розмаяного волосся, блакитного бікіні.
— Він жити не може без твого волосся, усмішки й бікіні.
— Я можу подарувати його Ясперу. Воно мені вже набридло. Ні, цього не кажи. Я тільки пожартувала.
— То що я мушу відповісти?
— Вислухай його до кінця.
— Про що ви там шепочетеся? — втрутився Яспер.
— Та так, бабські балачки.
— Тепер, коли я хочу освідчитися?!
— А ти хочеш???
— Звичайно. І зараз це зроблю. Скажи їй, що я прошу її руки.
— Отак просто?
— Кажи.
— Слухай уважно, бо повторювати не буду. Яспер каже, що ніколи не зустрічав такої дівчини. Він вважає, що ти чудова, несамовита, сексуальна, інтелігентна й чарівна. Він ніколи такої не бачив і тому був би у захваті, якби ти вислухала його освідчення. Він мріяв про одруження з тобою від першої миті, коли тебе побачив.
— У вас страшенно складна мова, — зауважив Яспер. — Датською це одне речення.
— Дай мені закінчити, — цитьнула я. — Ну так-от, повертаючись до освідчення. Яспер питає, чи не хотіла б ти провести з ним решту життя.
— Він хоче одружитися? — Йолька підвела брови. — Клас. А коли?
— Коли ти хочеш одружитися?
— Чимшвидше. Хоч завтра, — відказав Яспер. — Ти думаєш, я маю в неї хоч який шанс?
— Побачимо.
— Ну то й що? — запитала Йолька.
— Каже, що ви можете побратися навіть завтра. Рішення за тобою. Сказати йому, що ти подумаєш?
— Я йому відповім.
Мить, повна драматизму. Йолька відкинула волосся назад, поволі облизала губи.
— Яспере?
— Yes? — озвався Яспер, даремно намагаючись приховати хвилювання.
— Deal.[1]
7.10. Вони одружаться за місяць, тринадцятого листопада, а потім поїдуть у синю даль, відстоювати права гепардів. А потім?
— Ми ще не знаємо.
І це говорить Йолька.
8.10. Сьогодні нарешті повертається Евка. Два тижні пробуксовки. Як на Евку, зовсім небагато. Я вже не годна дочекатися. Стільки мушу їй розповісти! Встигла вишурувати хату, випрала шимпанзе, поміняла воду рибці. Ще година. Я хотіла поїхати на вокзал, але Евка мене відрадила. Не знати, скільки вони стоятимуть на кордоні — австрійські митники полюбляють влаштовувати несподіванки. Тож чекаю вдома. Чим би то розважитись? Ага. Я давненько не дивилася «Вродливих та зухвалих». Напевно вже відомо, хто батько дитини Брукі. Ввімкнула телевізор. Саме трапила на Брукі. Стоїть у центрі кімнати з келихом вина в долоні. Схилена голова заповнила весь екран. Брукі інтенсивно про щось думає (це видно зі щелеп, які перемелюють невидимі кукурудзяні зерна).