18.12. Скидається на те, що всі, крім мене, переживають свято весни. Лешек з Міґелем (він знову поїхав), Йолька з Яспером, мама з Губкою (бабуся це підтвердила), Ева з Томеком (третій день святкують Евчин день народження, наче є з чого тішитися). А я? Проводжу довгі години в комп'ютерній. Пишу вже п'яту статтю, тести на іспит і вже два тижні заповзято «мейлую» з усім світом. А найбільше з одним типом, який ховається під ніком «Кілґор». Ми познайомилися на Миколая. Я чатилася з кількома юзерами, коли побачила на моніторі напис:
«Привіт, Малино, ти любиш Воннеґута?»
Я відписала. «То тримай капелюха, бо ми можемо опинитися далеко звідси».
І почалося. Ми щодня обмінюємося кількома «мейлами», він з роботи, а я з універу.
21.12. — Я можу про все йому розповісти, — пояснювала я Евці з Лешеком.
— Написати, — виправила мене Евка.
— Я відчуваю, що когось цікавлю.
— Ти цікавиш нас, — зауважив Лешек.
— Ви маєте свої справи, а Кілґор…
— …не має жодних? — запитала Евка. — Він народився лише заради того, щоб виглядати твої «мейли»?
— А взагалі, звідки ти знаєш, що це він, а не вона?
— Бо так звали персонажа з книжок Воннеґута. Це чоловік, якщо пам'ятаєте.
— І старий невдаха, — пригадала Евка.
— Мій Кілґор, — я свідомо наголосила на слові «мій», — молода людина, яка досягає помірних успіхів.
— А може, це домогосподарка, котра нудиться у своїй віллі над морем.
— Або серійний убивця, — полякала Евка.
— Домогосподарка навряд чи, бо він розповідає про роботу, тут, у Кракові.
— А може, під ніком Кілґор ховається пані Чеся, — снував здогади Лешек. — Може, ти фліртуєш із секретаркою?
— Якщо ви думаєте, що мене збуджує віртуальний секс, то глибоко помиляєтесь. Ми з Кілґором просто…
Власне, а ким ми є? Парою піщинок, загублених у космосі. Двома самотніми мізками, ув'язненими в слоїках незграбних тіл? І що, власне, нас пов'язує? Симпатія до Воннеґута, відчуття порожнечі й кілька «мейлів», що кружляють у мережі.
23.12. Завтра свята, перші без Ірека, зате з Губкою. Зараз іду додому, тільки закину привітання для Кілґора.
Ввімкнула комп'ютер.
«Малино, що робиш на Новий рік?» — прочитала я. А що може робити самотня двадцятишестирічна жінка, яка обрала наукову кар'єру? — «Може, зустрінемося на Ринку?»
Я зважила всі «за» і «проти». Це відкрита забава. Якщо він мені не сподобається, я зникну. Поза тим, це відносно безпечно, довкола люди. Але з іншого боку, це тільки безіменна юрба, велике збіговисько. Можна завиграшки когось проштрикнути. Ні-ні, не думаймо про найгірше. А якби я зважилася, то як упізнати його серед сотень інших?
«У мене на голові буде величезна чорна перука афро. Знаєш, із тих, що продають на Ринку».
«Тоді я куплю собі таку саму, рожеву. Крім того, буду вся в малиновому. Тільки ні на що не розраховуй».
«Мені цілком вистачає десяти годин розрахунків на роботі. Гарно бався на свята».
24.12. Я обожнюю Різдво. Обожнюю пахощі ялинки, пломінчики свічок, які відбиваються в блакитних свічниках, смак вареників, политих конопляною олією. Привітання, навіть якщо вже в соте чуєш: «Щоб ти знайшла собі чоловіка». Компот із чорнослива, після якого мені завжди сверблять вуха. Подарунки під ялинкою (велика таємниця!). Спільне фальшування колядок.
Я завершила декорувати стіл.
— Забагато свічок, — оцінила мама.
— Їх і мусить бути багато. На знімку вдвічі більше, — показала я їй журнал.
— Мені це не подобається, — комизилася вона. — Виглядає, як могила в Задушний день, ще тільки хризантем бракує.
Я мовчки забрала чотири свічки.
— Якщо ти вже конче хочеш забирати, то забери щонайменше сім. Чотири нічого не змінять…
Я зиркнула на годинник.
— Мама, звичайно, запізнюється. Певно, воює з мотлохом у коридорі. А може, з нею щось сталось? Як ти гадаєш?
— Я нічого не гадаю, я йду переодягатися.
— Саме час. Тільки у щось елегантне і щоб не стріляла мені очима.
— Перед Губкою?
— Мені не подобається, що ти називаєш його Губкою.
— А як я повинна його називати? Пан Губка? Доктор Губка? Наречений Губка?
— Ти намагаєшся зіпсувати мені вечір? Цього разу я не піддамся на провокацію, — мама вийшла до кухні.
Я ледве застебнула блискавку на своїй святковій сукні, а вже залунав дзвінок.
— Відчини, Малинко! Я мішаю «вушка»!
Я побігла до дверей, на порозі стояли бабуся, Губка. А також Ірек. Нарешті комусь придасться зайва тарілка для подорожнього.