Вони всі спали — згорнуті калачиками в затінку — такі затишні пляжні гепарди. Коли татусева біла панамка цілком сховалася за човновою станцією, відбулася певна метаморфоза. Він швидко сів, розвернувся до мене й лагідно, мов старший братик, посміхнувся та кивнув мені. Й у легеньких смужечках на його чолі я прочитала: «Ну, як справи?»
Я посміхнулася й знизала плечима. Почала повільно роздягатися (слово «повільно» підкреслює двозначність процесу), а він по закінченні сцени показав великий смаглявий «класі» У ньому було щось від самця, від бичка, від мужлана, коли він безсоромно витріщався на мене. І найбільш хвилюючим тут був факт обгорілої і вочевидь невдоволеної Ксюшечки, що лежала на животі серед наших крижаних поглядів. Він підвівся, пильно дивлячись мені у вічі, поставив одну ногу на лежак, рухом досвідченого стриптизера хильнув усім тілом. То розчепірені, то стиснуті пальці, гармонійний нахил голови, гарна шия, гарні плечі. І ця хвиля… підігрітий мед із теплим молоком — ударила мене навідліг, так, що перехопило подих. Уся ця його демонічна принадність начебто відділилася від нього, хмарою зависла між нами й потім влетіла в мене, просоталася разом із повітрям, закрутилася в легенях, розтеклася з кров’ю по всьому тілі.
Я нервово засміялася.
І він теж засміявся й схвально похитав головою.
А Ксюшечка лежала між нами й сумно колупала паличкою в бетонній щілині під лежаком.
Короткий шлях до кабінки. Солодкі терни. Ворог сидить по-турецьки, він угледів мене і в очевидному очікуванні цього моменту складає рупором свої темні теплі руки та гукає щось іронічно-веселеньке. А я зумисне голосно, хоробро перекидаю через плече мокрий купальник і мружуся на нього:
— А?
— Груди в тебе гарні!
— Це я й без тебе знаю!
Віра сиділа поруч із ним, чистила персик, і її флегматичне обличчя нічогісінько не виражало. Навіть весь її загадково-гордовитий лід якось розтанув.
— … Господи, як вона може терпіти таке приниження? — з серцем вигукнув татусь, коли я за черговою пообідньою партією в «ерудит» зауважила, що вона, взагалі, непогана людина.
— Чому?
— Вона ж любить його, хоче бути з ним за всяку ціну — годує його, обслуговує його і начебто мириться з усіма його бабами, тим самим показуючи свою унікальність. А він поблажливо приймає її, поки не почне заважати.
Коли все хилилося до відходу, їхнього полку знову прибуло. Танька загледіла мене, все зрозуміла і вийшла на нейтральну смугу — залишила оладки й каву на своєму завидному місці біля Гепардових колін. Я теж залишила татуся з сумками біля «соборика» й пішла їй назустріч. Ми мали вигляд, напевне, такий, як у двох посланців на полі бою, представників ворогуючих сторін.
— Привіт. Ми з Оксанкою у «Дніпрі» в козаків-розбійників грали. Вона весь час програвала. І мене жодного разу знайти не змогла, — офіційним тоном було повідомлено мені з метрової дистанції.
— А скільки їй років?
— Багато. Напевне, двадцять або близько того. Але ж це не так важливо?
— Ні, звичайно, ні.
Поки ми йшли додому санаторним парком, я від того ж таки надлишку вражень набрехала, що That One передавав мені вітання.
— Мабуть, такий упевнений у собі, що не на жарт призначив тебе за наступний об’єкт для підкорення.
— Що, невже?! Він що — дурень?
— Ну, він ставить на те, що ти підросла, стала більш зрілою, так би мовити, втім, насправді це ще не зовсім так.
— А чому ці всі його дівки так легко ведуться — адже він пере… е-е… Ну, коротше, потоваришував майже з усім узбережжям! — п’яніючи від теми розмови, захихотіла я.