— Усе життя повинне бути наповнене еротикою, по суті — перетворене на неї. Тоді й сни будуть відповідними.
— Угу.
— А інше — практика, онанізм, звичайно. Коли ти ще гаряча, поклади руку ось сюди, — наочна демонстрація, — обов’язково, щоб долоня торкалася клітора. І я думаю, що…
— А якщо важко буде заснути?
— Дурниці, після якісного онанізму, заснеш на рахунок «три». А ще є кульки всілякі — гарна штука! Знаєш, встромиш туди, й ходиш, балдієш до знемоги. Тоді й процес… е-е-е… піти попісяти буде для тебе сповнений глибокого еротичного змісту. От Оксанка, — моє серце стражденно стислося, — ця білявка, знаєш, про кого я, авжеж? Адже я їй торік на день народження подарував одну таку. Вона з нею… ха-ха! Постійно… ха-ха… тепер ходить… ха-ха-ха!
— Круто, — сказала я заздро.
— А взагалі, — в запалі провадив розпусник, — я, здається, перепробував усе, що тільки може існувати в природі з ґалузі сексу й еротики. Світ цих знань такий великий… Одна моя подруга, ймовірно, ти її вже й бачила, але… Ні, не буду називати тобі її імені, це не так важливо, і… — «Орися» — похмуро подумала я, згадуючи вакханалію минулого року, — … задля приколу встромила собі туди шоколадний батончик, і поступово вичавлювала його, а я кусав.
— Ух, ти…
— Дуже смачно було…
— Не сумніваюся, — із цього моменту в моїх онаністичних сесіях з’явилася нова мізансцена. Втім, сприйнятливий мозок із задоволенням переварив цю інформацію та запропонував свій власний варіант:
— А ти знаєш такі льодяники «Чупа-Чупс», «кругла радість» називаються?
— То ви ними…
— Так, саме ними! — і потім, ледь спокійніше, — знаєш, із подругою дуже любимо їх отак… е-е-е… Їсти. Уявляєш, обмажеш там усе навколо як слід і потім злизуєш. А на її день народження я мрію купити таку машинку, куди вставляєш чупа-чупсину й вона там крутиться. Прикинь, скільки радості буде?
— Ух, ти… — схоже, я його таки дістала. — Зважаючи на твої збуджені інтонації і те, як очі блищать, — це було вкрай еротично. Варто спробувати якось.
— Виходить, обмін досвідом у нас із тобою можливий.
Він посміхнувся, мов повний місяць.
— А мені взагалі дуже подобається з тобою розмовляти, — сказала я.
— Ну, то які проблеми, дівчинко моя? Дивися, ось він я, тут, для тебе.
— О’кей. А тепер мені час іти купатися.
На морі розігралася невеличка хитавиця.
Було весело (якщо не зважати на забите місце від наближення до пірсу).
Я перекинула через плече свого мокрого розтягнутого купальника, мов нагай, та йшла з роздягальні повз їхнє заборонне лігвище. Танька йшла поруч зі мною. Вона ніколи не переодягалася після купання, але ми були зайняті якоюсь бесідою, і вона в кабінці тримала мій рушник. Зненацька монстр схопив її за руку, саме коли я старанно ігнорувала його, проходячи. Прошепотів щось, і вона втекла без мене до червоного поруччя. Я завмерла в нерішучості. Альхен зняв окуляри, звівся на ліктях і якось дуже дивно глянув на мене. Я позадкувала в бік Тані. Він тихо, але впевнено сказав: «Стій, зачекай».
І ось я стояла перед ним, точніше, над ним, вкриваючи його своєю тінню з нагаєм-купальником, з якого капало й текло з плеча на поперек. Я уявлення не мала, що він тут задумав.
— Ти хіба не хочеш мене поцілувати?
— Хочу, — я з легкістю сновиди хитнулася вперед і вниз.
Його тіло навкруг мого тіла — і цілий світ розлетівся на друзки. Спритна, натренована сухість. Пам’ятаю, як гублячи купальник і рушник, я щось простогнала. Пал його грудей, запах його шкіри, сила й прудка м’якість його рук.
Це неможливо ні з чим порівняти.
Коли пальці виявилися занадто близько до бічного входу в труси, я, мліючи, непритомніючи, знайшла в собі сили для розпачливого ривка, відсапуючись, витерлася тильним боком зап’ястя і прошепотіла:
— Basta! Годі, Гепарде, досить…
І, не обертаючись, рвонула геть від Диявола, а Танька за хвилину принесла мені рушник і купальник.
Картярська гра. Акт третій.
— Ну, розкажи про свого хлопчика.
— Якщо відверто, саме з ним мені й не подобається.
— І ніколи не сподобається. Мерзотнішого за цих підлітків і бути нічого не може. Хіба що діди столітні… Та й то не завжди.
— У мене ще є гуру. Йому 34 роки, — придумала я нового персонажа.
— О, це вже набагато краще. Просто чудово. Вік — це практика. Ти, виходить, сказала 34?
— Так, — «на жаль… На жаль… я не знаю, де мені його шукати…».
Зінка надійшла та почастувала цукерками. Проходячи повз Створіння, Віру, якихось свіжих дам і Альхена, який вочевидь розбещував їх, я, ніби нічого й не сталося, кинула йому один льодяник. Він спіймав його, практично не повертаючи голови.