Батько не відчиняв дверей, і ми вирішили, що трапилося найстрашніше — він пішов мене шукати (де моя каска?), й мені нічого не лишалося, крім єдиного: піти до Мироськи. Отут вона й любить розповідати:
— Коровисько (чи пак я) отримала найчистішу, білосніжну майку, ідеально відпрасовану, майже незайману з вигляду (мій власний одяг був мокрий, мов хлющ). І в цій чудовій маєчці я пішла на балкон, і перед тим, як бодай щось було сказано, чашка духмяної, пряної кави не втрималась у моїй замріяній руці та перекинулася просто на майку й темна коричнева пляма почала розпливатися по моєму животі.
— І як тебе татусь терпить!
Увечері сестра була, звісно, саме там, де далеко не всі ми буваємо. Завдяки моїм вустам весь маяк довідався, де це місце, й мене всі разом якось полюбили.
За що й чому — не знаю.
Tag Siebenundzwanzig (день двадцять сьомий)
Учорашній дощ мені вочевидь був на користь — благополучно промив і охолодив мізки. Маса минулих трьох днів здавалася згустком відволоженого болю. Це було як лихий сон, і мене дуже вчасно збудили Альхенова присутність і липневий дощ. Боже, як я люблю ці запахущі, теплі імрайські дощі, які вибивають із землі пряну пару!
На пляжі сестра влаштувалася під тентом (нібито обпеклася) на відстані буквально одного пальчика від місця, на яке не прийшов Альхен (фе-е-е, мове тон, сестричко, вони всі сидять там у млосному передчутті, очікуючи його приходу). У неї був сонний, трішки очужілий і чарівно щасливий вид. Вона випромінювала оте тонке, гостре сяйво вдоволення, котре тільки пробуджується, те саме, глибинне, яке відчула якось і я. Вона змінилася настільки, що, здавалось, дійшла до кондиції, необхідної, аби проникнути у вузьке коло імраєманів. Вона вже була здатна це зрозуміти й заразитися цією вбивчою казкою.
Чи я знаю, що сьогодні за день? Не знаю? Сьогодні Івана Купайла.
Вона відвела мене вбік. Гепардовість так і струменіла з кожного вишуканого руху. Маленька, доладненька, золотава принадність…
— Цього дня… Це взагалі особливий день. Раніше влаштовували шабаші, кохалися… Усі… всі…
— Ги-ги… Святкування спекотного літа! З ким тобі це святкувати, я думаю, питань не виникає?
Крихітка намагалася переконати мене в чомусь, але через абстрактність мети переконання, весь тривалий процес перетворився на якусь піднесено-пафосну оду. Я мерзенно мружилась та гмикала.
Сестра була дуже лагідна зі мною. Вона жадала дружби. Такі почуття… Я тим часом з досадою подумки загинала пальці: їй залишалося 6 днів, мені — 19. У принципі, я ще своє надолужу.
Зрештою, я запропонувала їй піти в сієсту на Генералку. Спільну мову ми знайшли в чудовій темі:
— А скажи, ти правда з… Правда? — запитала вона на порожньому напівзруйнованому пляжі.
— Так. Просто на цьому лежаку.
— Кгм. Дивний він. Ти ж іще дівчинка…
— Не в кожної жінки є е-е-е… м-м-м… Як він сказав «запальна іскра диявольської привабливості». Як сонячні зайчики — їх можна й не помічати, а можна ганятися за ними все життя. Розкажи-но мені краще про вашу київську родину. Гарні люди?
— О… звичайної Чудові друзі.
На сестриній спині виднілася здерта ранка — делікатна копія моєї.
— Що, теж нічого не пам’ятаєш?
Вона здивовано скосила на мене око. Я мокро посміхнулася:
— Спина.
— Що?
— На спинці те саме, що й у мене. Еге ж?
— А… це… — вона розгублено сіла на м’який, вкритий водоростями камінь, який також розгублено лизала сонна хвиля. — Я займалася зарядкою. Робила вправи. Там, унизу.
— Із Сашком?
— А що в цьому такого?
Я сіла поруч. Раптово мерзенна посмішка сповзла з моїх губів. Маленьку сонячну істоту начебто облили з іржавої банки, й вона перетворилася на просто маленьку дорослу жінку. Маленьку не в тому розумінні, якою була я, а просто на маленьку за розмірами. Крізь призму сонячних променів було видно, що вона зовсім уже не дівчинка. Низ живота трішки провис. Груди надто малі, з невиразним відтінком несвіжості. Квіточка, що зацвіла знову, але друга ніколи не зрівняється соковитістю з першою. Мої опіки зажили, щедро вилились у гладеньку, глибоку засмагу. Шкіра була пругкою, з ледь помітним золотавим пушком.
— Знаєш, що я думаю? — обережно, вся в сумнівах запитала вона.
— Ну?
— Я думаю, що… Ти взагалі знаєш, що збуджує чоловіків найбільше?
— Ні.
— Ну, подумай гарненько. Не знаєш? Ну, то якщо говорити про Сашка, — дві жінки, які пестять одна одну. Різні й водночас такі, що мають спільні риси.