Через свою духовну правильність вона не могла просто так, сторчголов, кинутися через вогненний місток між татусем і об’єктом його лютої ненависті. О, як же їй хотілося бути непомітною нетлею, щоби жодним чином не зачіпати помахами своїх прозорих крилець нашої крихкої родинної ідилії! Але нова паралель із гарячими зеленими очима вже заважає їй жити, заважає їй любити й тягне за собою нове тло, нові декорації, новий сценарій її нового існування. Адже коли пізнаємо Біса, ах… Ми ж усі стаємо трішки іншими…
Дві спини знову манячіли в спекотному серпанку в кінці пляжів. Від муки гепардинського очікування мене приємно відволікали рвучкі рухи татусевої руки, трохи згорблені плечі Мирослави, її важка хода. Вона просто пленталася, начебто згинаючись під вагою його слів. Сестру лаяли. Бути вилаяними — приємна властивість правильних, гарних людей, у яких щирість, каяття й зізнання в будь-чому анітрохи не вдавані (ви б на мене потім подивилися…).
У сієсту ми з нею подалися на пляж.
— Ця людина… Він маг. Він чарівник, Майстер… Він Майстер у всьому — мова, манери, розум, Боже мій… усе. Зусібіч ідеальний чоловік! Я ж навіть не знала, що таке буває…
— І що було вчора?
— Ох… ми, ах, ми… Я залишила дочку на пляжі, так, просто збігала по вечерю, й ми сиділи там, унизу, всі разом, до півночі, а потім пішли з Вірою купатися на каменях без купальників, під місяцем. Це було… Господи, Адочко, як же добре мені тоді було!
— Нам учора теж добре було… Якби ти прийшла хоч на годину раніше — papah тобі б таке харакірі зробив!
— Та я вже отримала… Марійка вже засинала, й Сашко ніс її додому на руках. Я потім пішла вже до нього. Ця ніжність… Мамочко… Яка ніжність… Який чоловік… От же шкода, що тобі навряд чи вдасться відчути таку легкість, такий кайф… Ти просто накинулася на це все зарано.
— А що, цікаво, він сказав із цього приводу?
— Із приводу тебе?
— Ну, так.
— Він сказав: «Хто міг втримати?».
На пляжі нас зустріла тільки Віра. Альхен із дитиною сонячними силуетами манячіли в кінці першого пірсу, під «собориком». Мирослава щедро почастувала всіх нас морозивом, і мене, не замислюючись, послали з гостинцями до монстра. Виявилося, що в Рудої залишились удома плавки, й вона купалася голяка, а Гепард її стеріг.
Я примчала до них, простягаючи морозиво, з посмішкою до вух:
— Ну, що, ви… мою сестричку?
— О, так!
Я відвернулась, і моє серце кевкнуло.
Одним спритним рухом він витяг із моря голу Таньку, й вона відразу пригорнулася до мене всім тілом, взяла морозиво, й ми вдвох косо поглядали на принишклу варту.
Альхен помилувався нами й із трохи ліричним виразом обличчя прилаштувався до мого коліна гладенькою синтетикою плавок. Фрикції нітрохи не заважали йому й далі розчулено, вмиротворено споглядати двох рудих недолітків. У мене перехопило подих, мене бив страшенний дрож, реальність танула, я хотіла й не могла її відштовхнути, це було страшно, огидно, несподівано й до жаху збудливо. Ну, просто як уві сні.
Коли ми нарешті все з’їли, Альхен, начебто крізь скляну стіну, в незрозумілій знемозі дивився на мене й відповідав на моє хрипке: «Ходімо куди-небудь на камені!», — сповненим муки поглядом і таким само тихим, лагідним: «На жаль, малечо, скрізь повно люду…». Якусь спекотну мить він сумнівався, вже повільно нахилився до мене, й тої ж секунди захоплений арканом погляд метнувся на бетонну набережну й на жовту голову болонки, напружено вистромлену з-під тенту. Так нічого й не сказав, круто розвернувся, захрумтів розпачем і досадою, втік від мене в привітне хлюпотіння моря, лише обсипав наостанок щедрим сплеском.
На запитання: «Де Сашко?» — я відповіла, що він скидає температуру тіла. Ревнива Мира весь час, поки я та Гепард, який зринув, були в полі прискіпливого погляду, скривджено тислася до свого Майстра, загороджуючи його погляд, повертаючи його спиною до мене доти, поки мені їхньою Святістю через мою, так би мовити, непотрібність не було запропоновано йти до татуся.
Tag Zweiunddreizig (день тридцять другий)
Усі прикрості закінчуються, і настрій мені випав надзвичайно гарний — сьогодні ж бо її останній день.
План відплати якось не дозрів. Пригадую, днями мій самоотруєний мозок випльовував сюжети, гідні найкращих детективних романів.
Ще я міркувала, як можна приязніше налаштувати до мерзотника мого недружелюбного тата.
Варіант перший: каскадерство, та й годі.