Ірена вийшла з жіночої частини бару з відчуттям образи через сеґреґацію і «те жахливе пиво». «І це Америка?» - питала вона. Мені оте «Тільки для чоловіків» нагадало мою пригоду в «Café de la Paix» у готелі Жорж у Львові. Тоді, в 1943-му, готель був «NUR FÜR DEUTSCHE» - «Тільки для німців».
Повернувшись з бару, ми сіли з Ірениними батьками до обіду. Фактично, це було щось на зразок святкування. Теща приготувала закуски, і борщ, і вареники з грибною підливою, і триярусний горіховий торт.
Вся сім’я тішилася, що моє життя нібито почало влаштовуватися. Вперше я протримався на роботі цілий місяць. Насправді мені подобалася моя робота і той долар п’ятдесят п’ять, які я на той час отримував. Я опанував пошиття диванних подушок за кілька тижнів. Вчителем моїм був Джон, Поляк, як його називали, простий, може, навіть, занадто податливий чоловік. Його батьки емігрували з Польщі після Першої світової війни. Він був моїм начальником у цеху подушок, який складався з нас двох. Він навчив мене, як керувати машинкою для пошиття подушок, як користуватися високошвидкісною швейною машинкою, як робити поролон і набивати ним подушки і як управляти «регулятором» (металевим веретеном, близько двадцяти сантиметрів завдовжки, і з загостреним кінцем), який потрібен був для того, щоб рівномірно набивати кутики подушок ватою чи вовною. Коли Джонові не потрібна була моя допомога, Луїс, майстер, вчив мене драпірувати - як орудувати язиком, щоб правильно повернути цвяшок для магнітного молотка, як натягувати і пришпилювати тканину до рами, як набивати сидіння ватою, як оздоблювати вже обтягнений каркас.
У мене склалося таке враження, що Луїс цінував мою роботу і моє заповзяття вчитися. Якось, коли я закінчував обтягувати обідній стілець, він навіть підійшов і похвалив мою роботу. Ще він мене запитав про мої справи у школі з англійською. Він ніби переживав за мене. Він порадив мені якось попрацювати над моїм акцентом. «Коли ти позбудешся свого акценту, тебе ніхто навіть не розпізнає», - сказав він з таким виразом на обличчі, ніби був впевнений, що в мене це неодмінно вийде.
І тільки після того, як Луїс пішов, я задумався над його словами. Ніхто навіть не розпізнає? Стати схожим на «них»? Стати непомітною частиною маси?
Я сподівався, що ніколи не втрачу свого акценту. Насправді, він зі мною так і залишився, і врешті став навіть значною перевагою, принаймні для жінок. їм він здавався привабливим і «сексуальним». Одна з моїх пізніших подружок намагалася навчити свого чоловіка імітувати мій акцент. У нього нібито вдалося, але, як вона мені казала, «все одно не було так само».
Наша співпраця з Джоном підходила нам обом. Ми мінялися за набивною або швейною машинками. У розмові зі мною Джон то тут, то там вставляв деякі польські фрази, такі як «до дупи», «іувіїо». або «холера». Інколи, коли він був розлючений, навіть використовував такі польські вислови, які й сам, мабуть, не зовсім розумів. Якось, не знаю чому, але він якось насварив мене: «Курва маць, ти занадто швидко працюєш! Повільніше!»
За тиждень перед Днем Подяки Джон запросив мене «зайти» до нього в неділю пообіді. Я радо прийняв запрошення. Це було перше моє запрошення в американський дім.
Погода у той недільний полудень була досить м’якою, майже ні хмаринки на небі. Здавалося, ніби повернулося бабине літо. Джонів дім містився у кварталі, де всі будинки були однакового розміру і кольору - двоповерхові, цегляні, зліва - вхідні двері, справа - вікно, пофарбоване білим, як і на другому поверсі. Перед вхідними дверима були мармурові сходи. Ну, не зовсім мармурові. Балтимор відомий як місто мармурових сходів. Дійсно, так і було у заможних частинах міста, особливо у північних кварталах, але у більшості будинків сходи були дерев’яні і пофарбовані набіло. Здалеку, поки я підходив до Джонового будинку, ті сходи виглядали, ніби з кар-рарського мармуру. Але коли я на них ступив, вони заскрипіли.
Я натиснув на дзвінок.
Джон відкрив двері. «Привіт, заходь».
Я зайшов у вузький коридор.
«Направо», - сказав Джон, вказуючи на відчинені двері.
Ми з Джоном опинилися у темній вузькій кімнаті. Масивна штора закривала сонячне світло. Єдиним джерелом світла був екран телевізора.