І я пішов.
Прибув я туди у досить грайливому настрої, готовий, за словами Сюзен, «познайомитися з цікавими людьми», «подихати вільним інтелектуальним повітрям» і випити склянку-дві. Там було четверо чоловіків і двоє жінок, усі із вченим ступенем, кандидати наук з Прінстону. Чоловіка Сюзен не було. Вони сиділи за овальним столом, на його чолі - Сюзен. Я приєднався. Обговорювали релігію. Як мені пояснили, у Прінстонському університеті планували відкрити кафедру релігієзнавства.
Повільно потягуючи віскі, я якийсь час просто слухав, аби збагнути, про що йшлося. Але почувши, що вони вважають, що «справжня моральність» має базуватися на іудейсько-християнській релігії, я втрутився.
Я стверджував, що коли йдеться про моральність, в основі якої лежить іудейсько-християнська релігія, слід зважати на основоположні відмінності між доктринами Старого і Нового Завіту. Насамперед, казав я, Бог у Старому Завіті був Богом лише для гебреїв, «обраного народу». У такому розумінні, він був парафіяльним, провінційним, так би мовити, «націоналістичним» Богом. Натомість, у Новому Завіті Бог постає творцем і правителем усього людського роду. Тобто виступає «вселенським» Богом. І тому, аргументував далі я, маємо справу з двома відмінними видами моралі, парафіяльною і універсальною.
Мене перебив найбільш прямолінійний співрозмовник. Він звинуватив мене у словоблудстві, надмірній казуїстиці, у тому, що я не розумію, що обидва Завіти історично нероздільні, що вони є моральною основою іудейсько-християнської цивілізації.
Я відповів, що Старий і Новий Завіти означають різні типи моралі, адже гебрейський Бог - це Бог гніву і помсти, а новозавітний Бог постає милостивим і всепрощаючим. Гебрейський Бог схвалює закидування камінням і вбивство жінок, благословляє грабунок і масові вбивства ворогів.
У відповідь повіяло холодком. Почулося бурмотіння.
«Він атеїст».
«Як він може таке казати?»
«Богохульство!» (Це сказала Сюзен. Я не знав, що колишня «дика кобилка», прибічниця марксизму, тепер перетворилася на «ангельську конячку».)
«Звідки ти цього набрався?!»
Нарешті я взяв слово.
«Моє джерело - сам Старий Завіт...»
Це був щасливий збіг. Якраз на сьогоднішній лекції ми обговорювали феміністську інтерпретацію Біблії. Я накидав кілька цитат і поклав собі у нагрудну кишеню. Я прийшов до «Дискусійного клубу», не відаючи про те, що обговорюватимуть релігію.
«Як я вже сказав, джерело моїх поглядів сам Старий Завіт». Я дістав цитати з кишені і зачитав:
«Книга Числа, 31 у Біблії - описується, як Господь наказує Мойсееві помститися мідіянітам за кривду Ізраїлевих синів...
Військо рушило війною на мідіянітів, як і наказав Господь Мойсееві, і забило усіх чоловіків... Усі їх міста попалили огнем... а всіх мідіянських жінок і їх нащадків взяли в полон і пограбували усю їх худобу, стада і маєтки... і принесли усе до Мойсея...
Виступивши перед переможним військом, Мойсей видав наказ. Я цитую: «А тепер позабивайте кожного хлопця між дітьми і кожну жінку, що познала чоловіка на мужеськім ложі, повбивайте. А всіх молодих жінок, що не познали мужеського ложа, зоставте живими для себе».
Я замовк.
«Хіба це був не геноцид? - спитав я. - Яка тут мораль?»
Я побачив у відповідь спантеличені обличчя. У декого вимальовувався гнів, у декого - скепсис, ще у декого - зневага.
«Я знаю, що дехто з вас може сказати, що я неправильно про-трактував Біблію. Але ж ви вмієте читати, хіба ні?»
На цьому дискусія закінчилася. Далі ми походжали з напоями і обмінювалися банальностями. Одна з жінок підійшла до мене зі словами: «Я певна, що ви намагалися вдавати з себе Хому Невіруючого, спробували вести суперечку заради самої суперечки, провокуючи розпал дискусії». Коли ж я відказав, що насправді мав на увазі кожне сказане мною слово і додав: «Я ж не з Прін-стону», то вона більше не мала жодного бажання говорити на цю делікатну тему.
Десь за кілька тижнів я отримав листа від Сюзен.
Я зберіг того листа, і коли відшукав його у шухлядці, де я зберігав «бридкі» листи, дав його прочитати Лізі:
«Майкле,
Зазвичай я ставлюся до людей приязно або взагалі ніяк, але тепер, гадаю, просто не можу залишити тебе без осуду. Я не ганитиму тебе за надміру вишукані манери чи за твою ритуалізовану «спонтанність»... Але ти мене жорстоко образив. Хіба може вкластися в голову, що ти не усвідомлюєш, як вів себе вчора? Мої друзі радо тебе прийняли... А ти вирішив їх ображати знову і знову.
Я зовсім не маю на увазі того, що можу трактувати як вільну інтелектуальну гру з твого боку. Я маю на увазі те, як ти вивершуєш себе на рівень Бога, зневажаючи усіх... Я б могла закрити очі на твою прикру вдачу розпалювати ворожнечу, але ж не на постійні образи, як-от, коли ти спитав Девіда: «Що за дурню ви зараз вивчаєте?», і решта в тому ж дусі...»