Телевізор стояв на табуретці. Перед ним було два м’які крісла.
«Сідай, - сказав Джон, - я принесу пива».
На екрані було спортивне поле, на ньому стояли люди, а якась жінка співала національний гімн Америки.
Джон поспішив повернутися. В руках він тримав дві пляшки пива. Одну дав мені, сів.
Я зачекав на склянку, але побачив, що Джон піднімає пляшку і п’є просто з неї. Я не мораліст, але в той момент я уявив, як на це глянув би баварський пиволюб. Оскільки я був в гостях, то став робити, як Джон, і так само, як він, після кожного ковтка ставив пляшку на підлогу біля крісла.
Так ми дивилися бейсбол. Час від часу Джона переповнювали емоції: «Давай! Красава! Молодець!» - гукав він. Я не розумів тієї гри. На мій погляд, там не було зв’язної дії, тільки фрагменти, пересипані рекламними паузами.
Під час перерви Джон вийшов, і я чув, як він розмовляє з якоюсь жінкою, мабуть, своєю дружиною. Повернувся він ще з двома пляшками пива в руках. З того моменту ми дивилися на екран, взагалі не промовивши ані слова. Джонова команда ніби програвала, більше не було «Молодців!» Коли матч закінчився, він вимкнув телевізор.
«Гарно було, правда? Тобі сподобалося, - спитав він. - До зустрічі на роботі в понеділок!»
Він провів мене до виходу. «Ну, давай!»
«Давай, Джоне», - відповів я. Я тоді думав, що «Давай» дійсно означало, що хтось комусь щось постійно мусить віддавати, а зовсім не звичне прощання. Тим більше, що це було так характерно для занадто меркантильної Америки.
В понеділок, після того, як я запевнив Джона, що мені «страшенно сподобалася моя перша гостина в американському домі» і що матч був просто «неймовірним», він запропонував мені прийти з ним наступної суботи в парк Петерсон, щоб пограти бейсбол з його друзями. «Тоді, - сказав він, - ти відчуєш, що таке справжній бейсбол».
Проте, цього так і не сталося.
У п’ятницю, як завжди, був день зарплати. Зазвичай ми забирали свої чеки у конторі на першому поверсі, після п’ятої вечора. Але у ту п’ятницю Джона викликали гучномовцем за годину до видачі чеків, щоб він прийшов до контори зі своїми інструментами. Я подумав, що вони покликали його відремонтувати крісло, на якому сиділа «Пампушка», наша секретарка. Вона була огрядною і цілими днями наминала пампушки. Під її вагою крісло розтріскувалося або подушка на сидінні тріщала по швах.
Дорогою за своїм чеком я зустрів Луїса. «Я чекав на тебе, - сказав він, - ось твій чек». І додав, ніби між іншим: «Джона звільнено. Відтепер ти будеш сам собі начальник у цеху подушок. І ще тобі підвищили платню до 1,95 за годину».
Я не питав Луїса, через що звільнили Джона. Все було зрозуміло і без того. Через мене! Я був таким простодушним! Я не зважав, коли Джон казав мені «не поспішай, повільніше». Він був мій начальник. Я був молодий і здоровий. Я працював удвічі швидше за нього, я думав, що допомагаю йому!
Тепер, як сказав Луїс, я буду «сам собі начальником у цеху подушок». А це означало, що працюватиму я за двох, а платитимуть мені за одного. Мене це не особливо турбувало. Мені це було під силу. Мене вразило, що Джона, який пропрацював на компанію п’ять років, викинули з роботи, як непотріб.
Це стало для мене першим уроком про американську систему, систему вільного ринку, як вона називається. Я вивчав теорію цієї системи на курсі професора Екхардта у Мюнхенському університеті. Теоретично все виглядало непогано. Сама система вражала, але серйозно я над цим не замислювався. Чимало лекцій я прогуляв, бо тоді мене більше цікавили заробітки на чорному ринку, випивка і жінки. Та я добре пам’ятаю, що він сказав на своїй останній лекції, перед тим, як його призначили міністром економіки Федеральної Республіки. Говорив він з величезним заповзяттям, щиро вірячи у свої слова. «Ринок, залишений сам на себе, - застерігав він, -може змусити страждати багато людей та зруйнувати суспільну цілісність». З цього він робив висновок, що повоєнній Німеччині потрібна була так звана «Gelenkte Marktwirtschaft» - керована ринкова система - «система, націлена на отримання прибутку, яка б водночас не нехтувала людиною».
Того дня, коли звільнили Джона-Поляка, слова поважного німецького професора супроводжували мене у переповненому автобусі дорогою додому.
Я пропрацював на цій роботі півтора року і доробився до 2,50 за годину. Але я повсякчас намагався створити умови, за яких би мене не могли викинути.
«Американізм означає чесноти відваги, честі, справедливості, правди, щирості і сміливості -чесноти, які витворили Америку».