Хоч я і розумів, що продавець повинен бути впевнений у тому, що він продає, щоб переконати потенційного клієнта купити цей товар, інстинктивно я сприймав всі ці «мотиваційні методи» обережно. Вони нагадували мені «Істинного віруючого» Еріка Гоффера, сліпого прибічника, людину, яку цілком поглинула і якою повністю керує ідеологія, яка, на його думку, є єдиною істинно правильною. А ще все це нагадувало мені радянську пропаганду - зобов’язання колгоспників чи робітників на заводах виконати певний план виробництва, «виконання» і «перевиконання» планів, їх змагання з іншими колгоспами і заводами. Мене дивувало, що в той час як Америка намагалася «боротися з комунізмом», американський бізнес заради отримання прибутку пропагував мотиваційні методи, схожі на методи «Червоної Росії». Багато років по тому я прочитав в одному діловому журналі статтю про конференцію в Брюсселі, на яку з’їхалися представники західних демократій. Головною темою обговорення було «Як застосувати марксизм для розвитку капіталізму». Це допомогло мені зрозуміти справжній опортуністичний, аморальний характер бізнесу.
На відміну від мотиваційних методів продавців, в основі власне процесу продажу, контакту продавця з потенційним покупцем, лежали досягнення сучасної психології. Для порівняння - радянський «продаж» комунізму як майбутнього суспільства свободи та матеріального достатку був надзвичайно простим - нескінченне сухе повторення цитат Маркса і Енгельса.
Процес продажу видавався простим.
По-перше, треба створити зацікавлення у чомусь, по-друге, сформувати у потенційного споживача бажання мати цей товар - машину, прикрасу, крісло чи диван. І третє - вони мають захотіти це купити.
Але насправді процес продавання і купування набагато складніший.
Компанія «Кастом» створювала зацікавлення у своїх товарах через радіо- і газетні рекламні оголошення. їх меблі «найвищої якості і за найнижчими цінами» можна було купити тільки напряму у самої компанії. Зацікавленим навіть не потрібно було виходити з дому. Компанія призначить час і пришле свого «декоратора», який роз’яснить усі переваги придбання їхніх меблів.
Для компанії я був продавцем, а для потенційних покупців -декоратором. Різниця суттєва. Коли до вас завітає покупець, то ви вже знаєте, що його мета - ваші гроші. Декоратор же ж приходить просто ознайомити вас з товарами компанії.
Моїм завданням як декоратора було сформувати бажання у потенційного клієнта мати конкретний диван, фотелі чи стільці. А бажання повинно виникнути таке, щоб клієнт хотів придбати товар.
Щоб цього досягти, то як тільки потенційний клієнт відчиняв переді мною двері до своєї вітальні, я відразу ж намагався нейтралізувати його оборону, тримаючись так, ніби випадково зайшов до друзів. Для цього я передусім оглядав вітальню у пошуках чогось «вартісного», картини, годинника з зозулею, нагород або вазона. У ті часи, на початку п’ятдесятих, практично у всіх домівках були годинники з зозулею, адже глави більшості сімейств свого часу відслужили в армії у Західній Німеччині. Як тільки я починав говорити про той годинник з зозулею, то потенційний покупець відразу жвавішав, ставав балакучішим і навіть не помічав, як тим часом я розсаджував його, його дружину, сина і доньку так, щоб вони бачили тільки мене, відповідно я міг цілковито контролювати їх увагу.
Наступним етапом була власне «презентація». Сідаючи навпроти своїх потенційних покупців, я клав сувій зразків тканин (які я приносив з собою) праворуч, а елегантний шкіряний дипломат - ліворуч. Ненав’язливим рухом я відкривав дипломат і виймав красивий і коштовний на вигляд альбом з великими золотими буквами на титульній сторінці: МЕБЛЕВА КОМПАНІЯ «КАСТОМ». Поки я навмисно повільно все це робив, вся родина сиділа і заінтриговано чекала, що ж буде далі. В альбомі були великі фотографії фотелів, диванів та стільців, які виготовляла компанія «Кастом».