Для Гоббса природний стан означав умови хаосу, анархії, які він досить яскраво описав як «війну усіх проти всіх», а на основі цього робив висновок, що життя людини там було «самотнє, бідне, мерзенне, звіряче і коротке». Саме через такі умови люди, на його думку, вирішили вступити у так званий суспільний договір, створивши правління, чи як він це називав, «спільну владу страху», а основною його функцією було збереження людського життя у вузькому фізіологічному значенні.
За Локком, у природному стані люди були вільними, проте могли мирно співіснувати. Гоббс стверджував, що це було немислимо, адже навіть суспільство зі «спільною владою страху» не могло уникнути «трьох основних принципів конфлікту: конкуренції, боязкості, слави».
У своїй лекції я насамперед говорив про відмінності між сприйняттям людини у Гоббса і у Локка. Для Локка люди «добрі» від природи, тобто вони здатні бути вільними та мирно співіснувати без влади. Натомість Гоббс вважав людину «злою» від природи. Без «спільної влади страху» люди діють на взаємне знищення, перешкоджають одне одному у досягненні своїх цілей, що і призводить до природної війни між усіма людьми.
Моя головна думка полягала у тому, що за своєю природою люди ані злі, ані добрі. «їх поведінка, - казав я, - обумовлена багатьма не вродженими чинниками, серед яких - матеріальний стан, суспільне становище, а ще...»
Я замовк, бо голови студентів повернулися до дверей. Там стояв чоловік з канцелярії. В руках тримав коричневий конверт. Жестами він показував мені, що там було щось важливе.
Я запросив його зайти.
Він передав мені телеграму.
Коли отримуєш телеграму, завжди чекаєш поганих новин. Я подумав, що це для когось із студентів.
«Ні, ні, професоре! Це для вас», - сказав чоловік.
Я подумав, що прочитаю її після лекції. Але хтось з аудиторії порушив тишу: «Відкрийте, будь-ласка, хтозна...»
Я відкрив.
Авторка телеграми назвалася Лідиною донькою, якої я ніколи не знав і не бачив. Далі було два речення.
«Моя мама часто про вас згадувала. Вона стежила за вашим життям, а ви і не знали. її останнє бажання перед смертю було, щоб ви приїхали на її похорон».
Наступного дня я полетів до Торонто. Коли вона лежала в труні, я торкнувся її рук і поклав у них маленький блакитний камінчик, який я колись знайшов в Баварських Альпах і який я зберігав як талісман.
Та, яка дала мені стільки радощів і у відповідь отримувала їх від мене, лежала тепер повністю умиротворена.
«Вона стежила за вашим життям, а ви і не знали» - крутилося в моїй голові. Я полетів назад до Нью-Йорка. її бажання побачити мене на своєму похороні мало виявити її невмируще кохання. Це було чисте, безумовне кохання.
Я глянув в ілюмінатор. Небо було безмежне і блакитне. Я бачив, як Ліда танцює серед ангелів.
«Кохання - це не бажання спарювання (бажання, яке розповсюджується на невизначену кількість жінок),
кохання - це бажання спільного сну (бажання, спрямоване лише на одну жінку) ». Мілан Кундера, «Невимовна легкість буття»
ВЕСІЛЛЯ ФАКІРА
Баварські Альпи - найкрасивіша місцина Німеччини, а Берх-тезґаден - найкраща їх частинка. Саме тому Гітлер обрав його для свого «Орлиного гнізда». Розміщене на вершині неприступної гори, «Гніздо» мало один доступ - через ліфт, вбудований у вертикальну шахту.
Як і біблійний Мойсей, Гітлер на вершині своєї гори поринав у думки про те, як його люди завоюють країни Європи і перетворять їх на рабів Третього Рейху. Він був «обраний історією», щоб вести свій народ до перемоги, а у своєму «Гнізді», високо поміж хмар, він почувався рівним з Богом.
Там Гітлер влаштовував свої таємні побачення з Євою Браун, сховавшись від ока усіх своїх смертних підданих. З вершини тієї гори йому було видно величезну частину свого Третього Рейху і частину Австрії, звідки він походив. Глянувши просто вниз, він міг побачити праворуч містечко Берхтезґаден. Ліворуч, на полонині, стояли численні військові казарми з величезним плацом. Там розмістилися його елітні війська.
Ці підрозділи покинули казарми у той же ж день, як Німеччина капітулювала. Через кілька місяців Адміністрація ООН для допомоги і відбудови (УНРРА) зробила з порожніх казарм табори для переміщених осіб. Західна Німеччина, поділена на той час на американську та британську зону, була переповнена біженцями зі Східної Європи. Логічно, що для їх розселення використали покинуті військові частини. У Берхтезґадені таких таборів було два. Менший, який називався Інзула, заселяли біженці з Прибалтики.