«Спитай у білогої»
Тоді обернувся і пішов собі далі.
Від таких слів мене аж перекрутило, і в ту ж мить я збагнув, що він мав на увазі. То була його реакція на те, що йому, самотньому чорношкірому, мабуть, довелося відчувати серед моря білих.
Врешті я дістався таки Колумбії, хоч і пропустив семінар. Проте я навчився чогось такого, чого ніколи б не дізнався з книжок. Барви Нью-Йорка зблідли, і тепер його палітра звузилася для мене тільки до двох кольорів - чорного і білого. Я приїхав до Америки всього 10 років тому, але я вже захистив дисертацію і отримав викладацьку посаду. Безумовно, що своїм успіхом я зобов’язаний своїм розумовим здібностям, проте тільки частково. Мені надали можливість навчатися, отримати всі ті стипендії та фінансування, бо я був білим. Якби я народився в Америці і мав чорну шкіру, то, мабуть, байдикував би зараз на узбіччі в Гарлемі, шукаючи прихистку від задушливої спеки мого найманого помешкання.
«Спитай у білого!» - ця проста відповідь молодого темношкірого перехожого часто спадала мені на думку під час моїх лекцій. У ті часи всі студенти в Гантері, та й у інших коледжах, були білими. Навіть найрозумніші з них нізащо б не стали студентами, якби колір їх шкіри був чорний.
Доля чорношкірих нагадувала мені про українців під гнітом Росії і Союзу. Завоювавши нас, росіяни намагалися знищити нашу культуру, релігію, літературу і навіть нашу мову. Вони прагнули перетворити нас на бездумну масу. Вони тримали за собою посади в економіці, політиці, культурі, навіть мали спеціальні магазини з товарами, недоступними для місцевого населення. Становище чорношкірих нагадувало українців, а нерідко було навіть гіршим. У багатьох південних штатах їх не вважали людьми, а ставилися як до рухомого майна. їм забороняли заходити в ресторани, кафе, кінотеатри і змушували вийти з автобуса, якщо вони відмовлялися сідати на сеґреґовані місця, призначені тільки для чорних в кінці автобуса.
На щастя, чорношкірі віднайшли для себе твори Фредеріка Даґ-ласа, який, як і наш Шевченко, був рабом. Його твори допомогли пробудити свідомість чорношкірого населення, що і вилилося у виникнення руху на захист громадянських прав чорношкірих у середині шістдесятих.
Саме завдяки «чорному рухові» та студентським бунтам на захист справи чорних, до лав студентів дозволили допускати темношкірих. Доступ темношкірих до вищої освіти змінив суспільну дійсність у Сполучених Штатах. Без цієї зміни не було б зараз у Білому домі Обами і його дружини Мішель.
Під кінець сімдесятих майже половина студентів в Гантері - і чоловіки, і жінки - були темношкірими. їх загальний освітній рівень був дещо нижчим, ніж у білошкірих студентів, зате їм вдавалося осягати теоретичні питання інтуїтивно, чого не можна сказати про білошкірих студентів.
І хоч вони отримали доступ до освіти, проте все одно були приречені жити у своїх чорних ґетто-Гарлемах. Вони не мали уявлення про життя поза межами міста. Це стало особливо показово, коли в аудиторії зі ста п’ятдесяти студентів я читав лекцію про «зв’язок людини і природи».
Так звані «прогресивні вчені» стали обговорювати значущість такого зв’язку ще в середині шістдесятих. Зрештою це призвело до формування екологічної свідомості. Спершу чинна влада таврувала їх за пропаганду «комуністичної ідеології», та врешті-решт, після численних демонстрацій, арештів та громадських слухань, екологія стала частиною масової свідомості.
Під час тієї лекції я намагався довести, що якість людського життя залежить від зв’язку людини з природою. Традиційно, особливо ще з біблійних часів, природа вважалася бездушним фізичним об’єктом, даним нам Богом для вільного користування. Однак у шістдесяті почала стверджуватися думка про те, що природа - це живий організм і ставитися до неї треба відповідно.
На своїй лекції я викладав цей підхід. Водночас я спостерігав за реакцією студентів. Я завжди так робив на лекціях. Вираз їх обличчя підказував мені, чи зрозумілі їм мої пояснення, і допомагав передбачати можливі запитання.
Вже на початку лекції я помітив на обличчі деяких чорношкірих студентів насмішку, особливо коли став розповідати про природу як про живий організм. Розвиваючи думку, я розумів, що багатьом не все зрозуміло. І якось мимоволі я підняв питання: «Хто з вас народився в Нью-Йорку і ніколи не бував за містом, на лоні природи?» Ставлячи таке питання, я мав підозру, що воно безглузде, але помилявся. Усі чорношкірі студенти, за винятком одного, підняли руку.