Я ввімкнув музику. Кімната наповнилася звуками мюзиклу «Грек Зорба». Цей мотив завжди піднімав Ютті настрій.
Ютта виглядала приголомшливо. Один мій приятель психоана-літик, який часто бував у Швейцарії, казав мені, що коли побачив, як Ютта входила в готель «Палац» у Санкт-Моріці, то «виглядала тоді, як королева, чоловіки не могли відвести від неї погляду».
Ютта була мого зросту, пишна жінка рубенсівського типу, з густим чорним волоссям до плечей і сяючими карими очима. Чуттєва усмішка і пухкі губи тільки підкреслювали спокусливість її тіла. Вона була швейцаркою і вже два роки була одружена з американцем. Чоловік її був главою міжнародної корпорації із штаб квартирою на Мангеттені. Він був досить відомою у вищих колах людиною і в Нью-Йорку, і у Лондоні. Також він був членом найексклюзивнішого елітного клубу, Клубу Метрополітен, що на П’ятій Авеню і 60-ій Іст-стріт. Звали його Едвард, але серед своїх світських друзів він був відомий як «Містер Чистюля», бо голив голову. Він був високий і кремезний, йому щойно виповнилося п’ятдесят два. Ютта була на двадцять років молодшою.
Спершу я думав, що вона вийшла за Еда через гроші, але то був не той випадок. Вона сама була з заможної родини. Вони мешкали на «Золотому узбережжі» Цюриха і мали розкішний будинок неподалік Санкт-Моріца. Ютта відверто зізналася мені, що її завжди приваблювали старші чоловіки. її однолітки були «розбещеними дітьми», а їй зовсім не хотілися бути для них матусею. «То була взаємна симпатія з першого ж погляду», - казала Ютта. Він був впевненим у собі чоловіком, людиною дій, владний тип, як і її батько. Він запросив її до Нью-Йорка, вона закохалася, а за декілька місяців вони одружилися і вона переїхала сюди.
Мангеттен зачарував Ютту, але з часом вона помітила, що Едвард - страшенний ревнивець. «Владний на перший погляд чоловік, - зізналася вона мені, - виявився беззахисною дитиною». На світських прийомах та вечірках, а їх було чимало, він всіляко не давав їй спілкуватися з привабливими чоловіками. Зрештою він дійшов до того, що заявив про переїзд з шикарного триповерхового будинку в Іст-севентіс до Клубу Метрополітен. «Там, - переповідала вона його слова, - живуть винятково пристойні люди, тож ти будеш у безпеці».
Цей крок був безпрецедентним. Клуб Метрополітен був ексклюзивним чоловічим клубом. Що ж до її «безпеки», казала Ютта, то Едвард цілковито помилявся. Першого ж дня, у ліфті, якийсь англієць намагався до мене загравати».
Я познайомився з Юттою у кафе «Централ Парк». Тоді я мешкав на 64-ій Іст-стріт між П’ятою і Медісон Авеню, за півкварталу від парку. Я кілька разів бачив, як Ютта сидить сама на терасі за кавою. Тоді у Нью-Йорку ще не зали про «еспресо» чи «капучіно». Якось я привітався з нею, так зав’язалася розмова. Я запросив її до «Правого берега», першої кав’ярні в іст-сайдському Мангеттені. То була досить інтимна місцина, у підвальному приміщенні на Медісон Авеню, між 68-ю і 69-ю вулицями. Дальній куток зали був відділений ширмою, тож там легко можна було залишатися непоміченими.
Там зустрічалися кілька разів, поки Ютта не погодилася завітати до мене в гості. Я мешкав в однокімнатній квартирі-студії на третьому поверсі старого, нещодавно відреставрованого будинку. Колишня квартира, яка раніше займала цілий поверх, перетворилася на три окремі помешкання у стилі студії. Моє складалося з однієї, чималої кімнати з величезним вітражем, який виходив на тильний бік будинків 63-ї вулиці. Внизу, між будинками, були садки. Мій стіл стояв перед вікном. На книжковому стелажі біля однієї із стін викладені були різні свічки у високих скляних різнокольорових підсвічниках. Навпроти висіла картина зі скелею, яку я намалював у Балтиморі. Навпроти входу - сучасна ванна. Кухні не було, тільки плитка. Такі квартири-студії були розраховані на холостяків, які зазвичай харчувалися у кафе.
Той мій приятель мав рацію, коли порівнював Ютту з королевою, яка входила в готель «Палац». Проте вона зовсім не була королевою сексу. У ліжку, коли ми збиралися кохатися, вона ніяк не хотіла, щоб я був цілком оголеним. Оголений чоловік, казала вона, нагадував їй про тіло розп’ятого Христа. У найвищий момент насолоди вона завжди виверталася набік, щоб я виливав сім’я на неї. При цьому ми обидвоє сміялися. «Ти неуважний!» - повторювала вона. Звичайно ж, тоді не було протизаплідних піґулок.
Та понад усе, як на мене, Ютті потрібен був друг. З ким повеселитися, поділитися думками, послухати разом музику. Вона любила читати і дала мені примірник «Доктора Живаго» Пастернака. Вона знала, що я спілкуюся з багатьма жінками. Мабуть, саме тому я її і приваблював, бо вона знала, що я не прив’яжуся до неї, як її чоловік. Вона навіть була не проти, щоб я зустрічався з її подругою Мері, донькою заможної родини з Лічфілдау Конектикуті. То було досить кумедно. У Мері був трастовий фонд на мільйони доларів, але з однією умовою -вона не могла ним користуватися, поки їй не виповниться тридцять п’ять. Заможні англосаксонські родини часто закладали такі трастові фонди, щоб забезпечити майбутнє своїх дітей. Але коли нас з Мері познайомили, їй було тільки тридцять. А це означало, що коли я її кудись запрошував, то саме я, як чоловік, мав платити за вечерю. У ті часи це було нормальним явищем. Іншим боком медалі цього «явища» була мовчазна згода, що жінка піде з вами після вечері. З більшістю жінок я зазвичай ішов коротким сценарієм: «Вип’ємо чогось?» або «Може, кави?» Результат завжди був однаковий. Усупереч цій звичці, я ніколи не запрошував Мері до себе.