Ютту турбувало лише те, що я міг вважати її «аморальною жінкою». Звичайно ж, я так ніколи не думав, хоча, зрештою, мені було байдуже. Проте її подружня невірність, здавалося, непокоїла її. Для власного заспокоєння вона не пропускала нагоди нагадувати мені, що я був її «першим позашлюбним коханцем».
Я почув, як ліфт зупинився на моєму поверсі. Я вийшов у коридор, щоб зустріти Ютту.
Я вже було приготувався сказати «Привіт, Ютто!», коли двері ліфта відкрилися і - ото несподіванка!
Переді мною стояла індійка у напівпрозорому сарі з довгою товстою косою, перекинутою з-за плеча. У її глибоких чорних очах під точеними бровами можна було потонути. Пристрасним голосом вона мовила: «Мій принце, дозвольте стати вашою рабою!»
«Моєю рабою..?» Така пропозиція збила мене з пантелику. Я сприйняв її буквально.
«Але це суперечить Конституції!» - відразу додав я.
Ми вибухнули сміхом. Сміялися, реготали, заливалися, як двійко дітлахів. Сміх створив ауру тісного зв’язку, ніби ми вийшли з однієї утроби.
Ми пішли до кімнати, тримаючись за руки. Я зробив музику гучніше. Мелодія, під яку Зорба танцював на пляжі, захопила нас у свій потік. Спершу повільні несміливі кроки, потім дедалі дужче ми вливалися у шалений ритм грецьких мотивів.
Врешті, у шаленому вирі океанських хвиль ми кружляли... підстрибували... гопали... відчуваючи одне одного... в полоні рухів... без сподівань... осуду... без упереджень... просто жили... плигали... пливли... кружляли... неслися... поза межі свідомості... навіть не торкаючись... тільки шалені обійми поглядів... демони краси на волю... безмежна насолода бути собою, зливатися з кимось... звільнені від гріха... чисті, як біле шовкове сарі... ширяли увись на хвилях мелодії... Вона кружляла... руки вихиляються, як у Шиви... сарі за щось зачепилося... розкрутилося-розгорнуло її до кінця... ми обоє оголені, немов новонароджені... її очі як два чорні вогні... пронизують мене наскрізь... так ми і кружляли, не торкаючись... відкривши наші душі... даючи волю хвилям життя... ввійти...
У мить все змовкло. Музика стихла. Два тіла злилися в одне.
Потім ми сиділи на підлозі, як йоги. Погляди наші і досі тонули в шалених обіймах. Я запалив фіміам.
За якийсь час вона почала розмову. Голос лився м’яко і мелодійно. Ніби у трансі, вона видавала свої думки.
«Ми кохаємо, бо ми вільні... Не буває кохання без волі... Без волі - тільки контроль і покора, а життя - обман... Моє життя вже визначене... Я була заручена від народження... У моєму краї такі звичаї... Я з ним знайома, інколи ми бачимося на людях, та насправді я його зовсім не знаю... І ніколи не пізнаю... За три місяці я стану його дружиною, його оціненою власністю... Та я хотіла відчути кохання, перш ніж опинитися в неволі. Мені потрібен був хоча б ковток свободи... Хоча б раз у житті я хотіла піти за покликом бажання...»
Вона змовкла, глибоко вдихнула фіміам... Я мовчав і слухав її, як самого Шиву. її розплетена коса вільно спадала з плечей. Перш ніж вести далі, вона нахилилась ближче до диму.
«Ти викликав в мені потребу свободи... Навіть сам цього не знаючи. .. Ми з Ілейн Брітон, яка минулого семестру відвідувала ваші лекції, часто спостерігали за вами на терасі кафе «Сентрал Парк». Ми часто вас там бачили, як ви бесідуєте з іншими завсідниками - то з палким письменником, то з «філософом», немолодим анархістом з Італії. Ваші розмови завжди такі жагучі, ти навіть не помічав, що навколо тебе твориться... Але більше ми бачили тебе з жінками... Зазвичай чоловіки чіпляються за якусь жінку і виливають на неї весь свій красномовний запас про свої досягнення, а вона тільки встигає вставляти «так», «ні» або «як цікаво». Спостерігати за жінками біля тебе - одне задоволення. Ви смієтеся, обіймаєтеся і цілуєтеся, і вам начхати на те, що можуть подумати інші».