«Пива», - сказав я.
«Якого?»
«Будь-якого», - сказав я, поняття не маючи про назви, проте задоволений тим, що видав таку фразу англійською.
Вона поставила переді мною пляшку - холоднючу, а ще матову склянку. На етикетці було написано «Budweiser».
«П’ятдесят центів», - сказала вона.
Я налив пиво у склянку. Піни не було. В Європі ми пили пиво кімнатної температури, а піна аж перетікала.
Я надпив. Смаку не відчув, зате відчув, як від холоднючого пива зводить зуби. Я подумав, що на смак воно, як охолоджена кінська сеча, але не подав знаку, бо жінка тим часом вийшла з-за стійки і сіла біля мене.
«Найкраще пиво», - сказала вона і продовжувала далі, але я не міг нічого зрозуміти, крім окремих слів. Побачивши, що я прийшов з Балтимор-Сан, вона подумала, що я місцевий, але, почувши моє «не розуміти, пані», та ще й із страшним акцентом, то повторила повільніше. Тепер я зрозумів, чого вона хотіла. Вона просила мене купити їй випивку.
«Нема, прошу, гроші - ні», - сказав я.
Збайдужіла, вона відразу підвелася. Але ще, повернувшись до мене, сказала щось, як я зрозумів, на зразок: «Ти гарний хлопець. Все у тебе буде гаразд. Я впевнена».
Добре, що вона була впевнена у моєму майбутньому, але пішов я, так і не допивши пива і спустошивши свою кишеню на п’ятдесят центів. Вже пізніше, коли я став таксистом, то дізнався, що таких жінок називали «барними принадницями». їх наймали, щоб заманювати відвідувачів і своєю сексуальністю принаджувати їх купувати більше напоїв.
Повернувшись додому, я продовжував гортати сторінки Балтимор-Сан, розпізнаючи деякі знайомі слова і фрази, але коли дійшов до розділу «Пропоную роботу», то зовсім розгубився. За допомогою англо-німецького словника, який я привіз з Німеччини, зрозумів, що там були оголошення про різну роботу.
Я почав з «А» - аудитор, автомеханік, і т.д., і йшов далі вниз за алфавітом, щоразу звертаючись за допомогою до свого Лян-ґеншайдта1, щоб зрозуміти, що саме пропонують в оголошенні. Процес цей був повільний і затягнутий. Коли Ірена і мій тесть
'Langenscheidt (нім.) - назва відомого німецького видавництва, що спеціалізується на словниках і довідниках.
повернулися з роботи, то я дійшов до літери «R» і вже не мав сил продовжувати.
Наступного ранку я почав з літери «S».
Врешті я дійшов до літери «£/».
В оголошенні було написано «Upholsterer» - драпірувальник:
«Потрібен на роботу драпірувальник, з досвідом, відповідальний, на постійну роботу. Пенсильванська меблева компанія. Оплата -2,85 $ на годину. За суботу - понаднормові. Звертатися особисто. Питати Луїса, майстра».
В око мені впало 2,85 $ на годину. Я читав і захоплено перечитував оголошення знову і знову, ще не знаючи, що означало те «upholsterer». Мій Лянґеншайдт перекладав це, як «Tapezierer» -«драпірувальник». Тепер я знав, що означало це слово. То була робота саме для мене!
Я ніколи не займався драпіруванням, але оскільки драпіровані меблі мали дерев’яні рами, я подумав, що там би стало у пригоді столярство. Може, не у великій пригоді, та все ж.
Я засунув сторінку з оголошенням до задньої кишені і майже побіг на вулицю Вест Вашингтон Стріт, 129, де містилася Пенсильванська меблева компанія. Незабаром я стояв перед похмурим двоповерховим цегляним будинком біля залізничного мосту. Від оглушливого гуркоту поїздів і густих клубів диму, які валили від паровоза, я на мить зупинився, перш ніж зайти до будинку. Цей будинок нагадав мені Енґельсовий опис Манчестера, найпохмурішого міста Англії дев’ятнадцятого століття, постійно вкритого непроникним промисловим смоґом. На щастя, тут сонце проглядало з-за хмар, а за обдертими стінами цього будинку з двома бічними віконцями, як у тюремних камерах, там, у тому будинку була вакансія, за яку пропонували 2,85 $ за годину.
Я зайшов.
Вхід освітлювався тьмяним світлом. Праворуч від дверей був напис «КОНТОРА». Ліворуч - круті дерев’яні сходи. Я зайшов до контори, і мені сказали, що для того, щоб знайти майстра, мені слід піднятися сходами на другий поверх.
Коли я піднімався, з гучномовця пролунало: «Луїсе, до вас піднімається людина».
Нагорі мене зустрів кремезний чоловік років тридцяти. Його кругле вилицювате обличчя та блакитні очі з дещо почервонілими білками справляли враження добросердої людини.
«Чим можу вам допомогти?» - спитав він.
Я сказав йому, що мене цікавить робота, про яку йшлося в газеті.