Выбрать главу
Аристократичний сніданок шоколадом

Аж ніяк не при столі, а залюбки в ліжку, чи принаймні в негліже, ласує вранішнім шоколадом старорежимна аристократія. Такий сніданок покликаний не розпочинати трудовий день, а інсценізувати початок вишукано-неробського дня. Відоме полотно П’єтро Лонґі збирає учасників сніданку — а серед них і неодмінних Abbé i Cicisbeo, абата і приятеля дому — коло ложа господині

На картині Ніколя Лянкре ліжко ховається на задньому плані, проте ситуація ранкового туалету, при якому присутній Abbé, така ж невимушена й неформальна, як і в ліжку

Наприкінці ХVІІ століття французький стиль починає заступати іспанський, попервах, щоправда, перебираючи його істотні елементи. Важливою датою цього перехідного періоду є одруження Анни Австрійської з Габсбурґів із Людовіком ХІІІ 1615 року. Разом із Анною, що виросла в Мадриді, шоколад потрапляє до французького двору, де втрачає свій іспансько-клерикальний присмак і відтепер асоціюється вже не з похмурістю єзуїтства, інквізицією, Ескоріалом, а з елегантністю рококо. Він стає напоєм європейської знаті, таким самим символом статусу, як і французька мова, табакерка, віяло.

Ситуацією, в якій аристократичне товариство передусім споживає шоколад, є сніданок. Його залюбки п’ють у будуарі, найліпше в ліжку. Сніданок із шоколадом має небагато спільного з міщанським сніданком, ранковою кавою. Він радше є його цілковитою протилежністю, і то не тільки через різницю в самих напоях. Бо в той час, як міщанська родина виструнчено й дисципліновано сидить за сніданковим столом, тут усе — плинні, недбало-втомлені рухи. І якщо кава дослівно миттєво пробуджує до робочого дня, шоколад плекає радше отакий проміжний, напівлежачий, напівсидячий стан, що його передають тогочасні зображення: щоранкове пробудження класу-нероби для вишуканого нічогонероблення.

Для малярства рококо поєднання будуару з шоколадом є таким самим улюбленим мотивом, як і пасторалі чи галантні сцени в ліжку. Очевидно, шоколад неабияк припав до смаку грайливо-еротичному духові тієї доби. Зрештою, це поєднання шоколаду й еротики має не просто іконографічну природу. Згідно з одним давнім переконанням, що вперто протрималося аж до ХІХ століття, шоколад посилює сексуальну хіть. «Для сповнення певних обов’язків підкріплення шукали в шоколаді», — сором’язливо описує цю дію один текст кінця ХVІІ сторіччя.

Малюнок Жана Мішеля Моро показує вранішнє прийняття у господаря

Отож і під цим оглядом шоколад здається в ХVІІ—ХVІІІ століттях протилежністю до кави. Її, як ми вже побачили, вважають відверто ворожою тілесним похотям і антиеротичною. Те, що кава — на переконання сучасників — дає духові, вона забирає в тіла. Із шоколадом усе навпаки. Він живить тіло і підтримує потенцію, репрезентуючи бароково-католицьку тілесність на противагу протестантській аскезі.

У Лондоні кінця ХVІІ століття ця опозиція відобразилася в двох типах закладів. Із каварнею ми вже запізналися, а надто з її міщансько-пуританським характером. Виглядає так, що поряд із нею існували й заклади, де наливали переважно шоколад: так звані шоколадні покої, чи шоколадарні. Вони — місце зустрічі своєрідної мішанки аристократії та демімонду[20], того, що Маркс згодом назве богемою, так чи сяк виразно антипуританські заклади, можливо, навіть борделеподібні.

Куди тільки кинь оком у ХVІІ—ХVІІІ століттях, шоколад, здається, скрізь посідає місце статусного напою старого режиму, а кава натомість — збудника дедалі жвавіших і потужніших міщанських підприємливості та духу. Ґете, що послуговується мистецтвом як засобом здійнятися зі свого міщанського середовища до аристократичних кіл і який — як член придворного товариства — навіть за умов своєї нечуваної продуктивності може дозволити собі аристократичний спокій, перетворює шоколад на культ. Натомість Бальзак, який, попри свої сентиментально-роялістичні позиції, працює і живе для літературного ринку і лише для нього, увійшов ув історію як один із найненаситніших поглиначів кави. Два засадничо відмінні стилі праці, два засадничо різні збудники, дві принципово різні психології та фізіології.

вернуться

20

Букв. «напівсвіт» (фр.) — кола сумнівної репутації, зокрема жінки, котрих утримували як коханок, але не повії.