У ХХ сторіччі куріння сигари та люльки стає річчю в собі. Ці два способи куріння демонстративно претендують на відмінність від панівного стилю куріння — від сигарети. Головним у них стає не панівне мірило часу, а штучне, що його можна описати висловами екстравагантність, ностальгія тощо. Курці люльки чи сигари в ХХ столітті стають так само важливі чи неважливі для розуміння епохи, як і аматори старих автівок, тобто вони цікаві лишень як зворотний бік епохи.
Щойно на курецькій сцені запанувала легенька, наче перо, паперова сигарета, сигару почали вважати важким «пристроєм», символом неквапливо-консервативної постави. Натомість на початку ХІХ століття, коли сигарі й самій доводиться боротися з люлькою за місце під сонцем, вона здається граційною, легкою, ледь не жіночною. «Люлька, — повчає один тодішній текст, — це неповоротка машина, для її обслуги потрібен спокій; послуговуватися ж сигарою дуже легко, вона аж ніяк не обмежує рухів. Курець люльки — тугодум і домосід, курець сигари — рухливий і спритний; різниця між люлькою і сигарою така сама, як між дамою в криноліні й нагою красунею». У Німеччині передберезневої доби сигара врешті стає чимось на кшталт розпізнавального знаку революціонерів. Її курить Карл Маркс. Лише згодом вона стає символом статусу заможних підприємців. Брехтова прихильність до сигари — це продовження тієї традиції ХІХ століття. Ілюстрації: літографія (1825) за живописом Шарпа (с. 132) та малюнок з французького часопису мод 1831 року (вгорі)
Стандарт спокою та зосередження якоїсь епохи можна відчитати за панівним курильним приладдям. Йому можна просто-таки дати числове вираження. Для курця в ХХ столітті сигарета, куріння якої триває 5—7 хвилин, містить стільки само дозвілля та зосередження, як для курця в ХІХ сторіччі сигара, що її викурювали більш ніж за півгодини. Нову часовість, утілену в будь-яких інноваціях куріння, найдужче відчутно, поки ще не віджила попередня традиційна форма. Тим-то що «повільніша» сигара ще була повсюдно поширена, сигарету ще на початку ХХ століття тим паче сприймали як виразний символ пришвидшення, властивого «модернові». Для історика культури Александра Ґляйхен-Русвурма в 1914 році сигарета є «символом модерного життя [...], що не несе відпочинку, відмовляється супроводжувати заглиблення і розмисли поважної розмови. Вона спонукає та тут-таки й згасає, перш ніж спонукувана думка сама встигне спалахнути. Легке заняття для незайнятих рук, вона надає коротким відвідинам позір затишку, її вважають символом гостинного дому, коли час і година не дозволяють запропонувати чогось іншого».
Хай якою квапливою, модерною, нервовою, порівняно з культурами куріння люльки і сигари, здається сигарета, проте навіть упродовж її розвитку можна достеменно розрізнити фази спрощення, скорочення, пришвидшення. За приклад тут може правити мундштук. Сьогодні його вживають щонайбільше як ностальгійний реквізит. Натомість у часи зародження сигарети він входив до стандартного спорядження курця. Уже ретроспективно, з позиції 1914 року, Ґляйхен-Русвурм описує це так: «Великою любов’ю, що тим часом уже належить минулій моді, ще наприкінці ХІХ віку втішався сигаретний наконечник, який виготовляли переважно з бурштину чи сепіоліту, або морської пінки. Простий формою і лише зрідка прикрашений гербом чи іншою якоюсь емблемою, він був важливим складником приладдя, і не один молодий пан пишався гарним, рівномірним брунатним кольором, що його морська пінка набувала під впливом тютюну. Мундштук із картону чи позлітки та ретельне скручування і набивання тютюну дедалі більше витісняли “наконечник”. І діялося це тим легше, що цей звичай курці, либонь, перебрали з часів, коли знали лише люльку та сигару».
Така ж доля спіткала і портсигар (цигарницю). Довгий час він був важливим предметом для курця сигарет. Сигарети, які продавали в кіосках незапакованими або в непоказних пачках, після купівлі перекладали в мистецьки виготовлений портсигар — знову-таки процес індивідуального засвоєння індустріального масового виробу, що потребує додаткового часу і який нині важко уявити. Портсигар зникає щойно після Другої світової війни, під час американізації. Сьогодні сигарета мандрує в уста просто з пачки.