Чи слід на цій підставі виснувати, що протягом трьох сторіч ніщо не змінилося в характері, якості, кількості й соціальному значенні випивання та пияцтва? Чи люди, що жили в добу індустріальної революції, досі випивали й напивалися так само, керуючись тими ж мотивами, з тими самими наслідками й ті самі трунки, що й люди ХVІ століття?
Якраз навпаки: успіх нових напоїв — кави, чаю та шоколаду — засвідчив, що відтоді у питних звичаях сталися вельми істотні зміни. Як ми вже пересвідчилися, ці гарячі напої позбавили алкоголь статусу універсального трунку. Однак і тверезість, яку вони усталили, була обмежена окремими групами населення — передусім міщанським середнім класом. Починаючи від ХVІІ сторіччя міщанство вважає непомірне випивання за дедалі непристойніше. Алкоголь, щоправда, не вдалося вигнати до решти, однак його одомашнили, приборкали. Міщанин п’є помірковано, до того ж у приватному колі (вдома, в клубі, із «завсідниками»). Учащати до шинку у вікторіанській Англії було мало не так само ганебно, як відвідати будинок розпусти.
Цілком інакше виглядає справа серед нижчих верств. Вони не залучені до бодай якоїсь участі у кавовій культурі ХVІІ—ХVІІІ століть і під оглядом пиття і надалі зберігають вірність середньовічним звичкам. У житті пролетаріату алкоголь відіграє незрівнянно важливішу роль, аніж серед міщанства. Для пролетаріату пиятика та сп’яніння не означають соціальної стигми, а, навпаки, є мало не символами класової належності. У жодному іншому соціальному класі архаїчні ритуали пиття — виголошення тостів на честь приятелів, змагання у витривалості, «хто кого переп’є» тощо — не збереглись аж так виразно, як серед робітничого класу. Іще й нині рештки цих ритуалів можна спостерегти в робітничих пивницях. Утім, було би надміру романтично, ба аж надто цинічно добачати в ролі алкоголю серед пролетаріату не більш ніж пережиток архаїчних звичаїв. Поряд із мотивом пиття як символом соціальної спорідненості вимальовується ще й інший, принаймні не менш важливий мотив: ескапізму — втечі від реальності. Робітники пили не з надміру життєвої радості; вони пили, щоб бодай на декілька годин забути злиденність свого життя. Алкоголь у будь-яку епоху, в тому числі й у Середньовіччі, був певною мірою «ліками від гризот», «від усього, що завдає клопоту». Та не можемо ідеалізувати минуле аж такою мірою, припускаючи, що до індустріалізації селяни пили просто від joie de vivre[25], тоді як робітники «топили горе» в пиятиці. Пиття неодмінно характеризують ці обидва мотиви.
Проте в ХІХ сторіччі індустріалізація принесла таке зростання злигоднів серед робітництва, що мотив ескапізму незмірно виріс порівняно з попередніми часами. Ось як змальовує Фридрих Енґельс становище, із якого робітник шукає тимчасового визволення за допомогою чарки: «Робітник приходить з роботи додому стомлений і змучений; він попадає в незатишне, вогке, непривітне і брудне житло; йому конче треба розважитись, йому потрібне що-небудь, ради чого варто було б працювати, що пом’якшувало би для нього перспективу завтрашнього тяжкого дня; його втома, невдоволений і сумний настрій, викликаний уже почасти хворобливим станом, особливо нетравленням шлунку, посилюється до краю всіма іншими умовами його життя: незабезпеченістю існування, залежністю від усяких випадковостей і неможливістю самому що-небудь зробити для поліпшення свого становища; тіло його, ослаблене поганим повітрям і поганою їжею, настійно потребує якого-небудь стимулу ззовні; його потреба в товаристві може бути задоволена тільки в трактирі, тому що немає іншого місця, де він міг би зустрінутись зі своїми друзями. Як же йому тоді не відчувати величезної тяги до горілки, як йому встояти проти спокуси? Навпаки, при таких обставинах більша частина робітників в силу моральної і фізичної необхідності не може не вдаватися в пияцтво»[26].