Вельми поширеними в антиалкогольній пропаганді ХІХ сторіччя були ілюстровані історії, які описували фатальний шлях від першого ковтка джину й аж до вбивства. Із однієї з таких-от серій узято подані тут ілюстрації: через недбальство батьків-п’яничок помирає наймолодше дитя (вгорі); знавіснілий чоловік убиває дружину; угледівши тіло дружини, чоловік божеволіє
Нова роль алкоголю як засобу ескапізму, «ліків од гризот» щонайтісніше пов’язана з новим напоєм — горілкою. Серед алкогольних напоїв горілка є таким самим новочасним продуктом, як і кава в царині напоїв «тверезих». Либонь, немає аж такої випадковості в тому, що обидва вони набувають важливості приблизно в один час. Горілка у фармакологічному й соціальному сенсах є зворотним боком кави. Вона так само витворює нові якості алкогольного сп’яніння, як і кава — нові виміри тверезості. Полярність їхніх ефектів відбивається й у полярності двох класів, що споживають ці напої. Кава є міщанською, горілка — пролетарською.
Перегнана горілка відома ще від часів Середньовіччя. Однак аж до ХVІ сторіччя її використовували винятково як медикамент[27]. Очевидно, тоді ще не було потреби в напоєві з аж таким високим умістом алкоголю. Нижчим класам іще цілком вистачало пива як джерела поживності й засобу сп’яніння. Від ХVІІ сторіччя горілка стала щоденним напоєм. Як і багато інших нововведень, що згодом виявилися важливими для індустріалізації, горілка знайшла нове застосування у війську. Попервах, здається, вона була супутнім явищем нової дисциплінованості, впровадженої у війську в ХVІІ столітті. Окремий солдат, який раніше мав змогу діяти відносно автономно, на свій розсуд, у ХVІІ—ХVІІІ сторіччях перетворюється на гвинтик у механізмі математично й раціонально впорядкованих військових частин. Горілка, яку він отримував щоденними пайками, була чимось на кшталт фізіологічного та психологічного мастила, яке забезпечувало солдатове беззбійне функціонування. Виглядає, що військові порції горілки містили саме потрібну міру для знечулення (а не сп’яніння), щоб перетворити солдата на невилучного члена механічного організму. Саме тут закладали передумови для пізнішої промислової дисципліни.
Горілка завдала смертельного удару традиційній питній культурі, базованій на вині й пиві, що їх можна означити як органічні алкоголі, адже їх алкогольний уміст тотожний до вмісту цукру в рослинах, із яких їх готують. Натомість горілка розтинає цей зв’язок із природою. Дистиляція дала змогу підвищувати алкогольний уміст далеко за природні межі. Горілка містить приблизно удесятеро більший обсяг алкоголю, ніж традиційне пиво. Це не могло не мати далекосяжних наслідків. Тоді як пиво й вино неквапно сьорбають, а сп’яніння приходить поступово, горілку п’ють одним духом, а сп’яніння від неї, так би мовити, блискавичне. Відтак горілка втілює процес пришвидшення сп’яніння, за природою глибинно пов’язаний з іншими процесами пришвидшення в модерну добу. Десятикратне підвищення алкогольного вмісту, порівняно із традиційним пивом, означає, що відтепер людина може напитися однією десятою часткою необхідної досі кількості або ж за одну десяту частку колишньої тривалості. Максимізація ефекту, пришвидшення та зниження ціни зробили горілку справжнім дитям промислової революції. У царині пиття вона є тим самим, чим механічний ткацький верстат є у ткацтві. Цю аналогію можна ще продовжити. Індустріалізація пиття попервах мала такі ж руйнівні наслідки для традиційних форм життя, що й індустріалізація для ткацького ремесла. Ба, власне, в Англії ХVІІІ століття горілка та механічний ткацький верстат йшли, сказати б, пліч-о-пліч, у поході на знищення традиційних трибів життя і праці.
27
Цей медикамент зіграв поганий жарт із горезвісним наварським королем Карлом ІІ Лихим (1332—1387). Коли король занедужав, лікарі загорнули його в сукно, просякле горілкою, яке до того ж для більшого ефекту зашили великими стібками. Служник, бажаючи розірвати одну з цих ниток, підніс до неї свічку — сукно й хворого охопило полум’я. Служників учинок свідчить про кепську обізнаність простого люду із цією речовиною та її хімічними властивостями. Цікаво, що у Середні віки горілку, як і згодом каву й тютюн, також уважали за своєрідну панацею. Приміром, у мандрівного аптекаря Арно де Вільнева (помер 1313 року) читаємо: «Aqua vitae здійснює справжнє диво, виводячи зайву вологу, оживлюючи серце, виліковуючи кольки, водянку, параліч, переміжну пропасницю. Вона погамовує зубний біль, береже від чуми». Можна здогадуватися, що поширенню цієї панацеї серед населення та призвичаєнню до неї запобігла достоту відсутність потреби в такому інтенсивному захмелінні, а також висока технологічна вартість виготовлення нової речовини (винайдений близько ХІІ століття перегінний куб вимагав знань, матеріалів і технічної майстерності, доступних не кожному).