— Ти плакала, — не без підстави зауважила мама.
— От бачиш! — вигукнув Ксемеріус. — Зараз вона тебе розкусить, як горішок, і тоді вже не спускатиме з ока ні на мить. Тож про нічні пошуки можна буде забути!
Я скривилася, усім виглядом промовляючи, що сьогодні вночі мені точно буде не до скарбів. Саме так слід відповідати невидимим друзям, коли не хочеш, щоб тебе записали в божевільні, бо ти розмовляєш з порожнім місцем.
— Кажи, що ти вирішила перевірити, як діє твій газовий балончик, і випадково приснула собі в очі, — прокрякало порожнє місце.
Але я занадто знесилилась і втомилася, щоб брехати хоч трохи пристойно. Я піднесла на маму свої заплакані очі та просто спробувала розповісти правду, весь час зупиняючись і збираючи мужність.
— Мені… мені так зле… це тому що… така вона дівоча доля… розумієш?
— Ах, сонечко моє…
— Але коли я телефоную Леслі, мені відразу стає краще.
На наш із Ксемеріусом подив, маму це пояснення цілком задовольнило. Вона заварила мені чаю і поставила на нічний столик чайник, а поруч із ним — мою улюблену горошкувату чашку. Потім погладила мене по голові й причинила за собою двері. Сьогодні навіть без звичних зауважень на кшталт «Ґвен! Уже початок на одинадцяту, а ти патякаєш по телефону сорок хвилин! Ви ж сьогодні вранці бачилися в школі!» Іноді вона справді найкраща мама на світі.
Зітхнувши, я звісила ноги з ліжка, зістрибнула і почимчикувала в туалет. Відчувши свіжий подув, я обернулася.
— Ксемеріусе? Ти тут? — запитала я пошепки і спробувала намацати вимикач.
— Залежить, — відгукнувся Ксемеріус, розгойдуючись сторч головою на коридорній лампі. Він заплющив очі від несподіваного світла, — чи ти знову не перетворишся на маленький кімнатний фонтанчик! — А тоді писклявим і плаксивим, втім, майже моїм голосом він, перекривляючи, завив: — А потім він сказав, що я геть не розумію, що говорю, а потім я кажу, так чи ні, а потім він каже — так, але тільки не плач… — Він театрально зітхнув: — 3 усієї людської породи дівчата — найнапряжніший різновид. Гіршими можуть бути тільки бухгалтери на пенсії, продавчині в панчішних магазинах і голови садових товариств.
— Нічого не обіцятиму напевне, — прошепотіла я, щоб не розбудити родичів. — Але краще не згадувати сам знаєш про кого, бо інакше… фонтан може наново увімкнутися.
— Я й так уже чути не можу цього імені. Берімось, нарешті, до якоїсь корисної справи чи як? Скажімо, пошукаймо скарб?
Поспати було б кориснішою справою, але я, на жаль, розуміла неможливість заснути тепер.
— Гаразд, можемо починати пошуки. Але спершу я зіллю зайвий чай із баків.
— Що?
Я показала на двері туалету.
— А, он як, — сказав Ксемеріус. — Я поки що побуду тут.
У дзеркалі над умивальником я, на диво, побачила набагато симпатичніше відображення.
Жодних ознак сухот, на жаль, не спостерігалося. Лише повіки трохи набрякли, так наче я переборщила з тінями.
— Де тебе взагалі носило весь цей час, Ксемеріусе? — запитала я, повернувшись із туалету. — Часом не в…
— Не в кого? — Ксемеріус обурено скривився. — Чи ж не думаєш ти, що я був у того, чиє ім’я ми не називаємо?
— Щось таке, — мені кортіло знати, як Ґідеон провів цей вечір. Чи загоюється рана на його руці? І чи говорив він з ким-небудь про мене? Може, він сказав щось на кшталт: «Усе це суцільне непорозуміння. Я, звичайно ж, кохаю Гвендолін. І ніколи її не розігрував».
— Ну вже ні, цього б я нізащо не зробив, — Ксемеріус розпростав крила і спурхнув додолу. Він ледве діставав мені до коліна. — Нікуди я не літав. А натомість ретельно оглянув будинок. Єдиний, хто може знайти скарб, — це я. По-перше, тому що ніхто з вас не вміє проходити крізь стіни. До того ж вам зась безкарно порпатись у шухлядах бабусиного комода.
— Хоч якісь переваги для невидимки, — сказала я і вирішила при цьому не згадувати, що Ксемеріус, будучи духом, своїми примарними кігтями не зміг би висунути навіть найменшу шухляду. Жоден із духів, з якими мені випало знайомство, не ладен був пересувати предмети. Більшість із них навіть маленький протяг не могли викликати.
— Але ж ти вже знаєш, що ми шукаємо зовсім не скарб, а просто якусь вказівку мого дідуся, яка має нам допомогти в подальшому розслідуванні?
— Будинок по стелю напханий усіляким скарбомотлохом. Не кажучи вже про різні схованки та криївки, — незворушно правив далі Ксемеріус. — Деякі стіни на другому поверсі подвійні, а між ними розташовані таємні ходи. І опецькуватим шукачам пригод туди немає дороги — занадто вже вони вузькі.