На якусь мить знітилися.
— Через оту фантастику людина з глузду з’їхала! — запально пояснила Варка Степанівна. — Спалити!
— Може, на макулатуру здати? — несміливо підказали розсудливі кримінальники. — Якось не теє…
— На макулатуру? Там же дітлахи вештаються! Порозтягують оцю заразу. Не приведи, Господи, ще хтось збожеволіє! — не вгавала Варка Степанівна.
Кримінальники заперечувати не наважилися — вони люди підневільні. «А книжок, мабуть, тисяч на п’ять…», — подумав один злочинець. «Помнож на десять…», — зателепатував йому сусід.
Двоє українців і один єврей утрималися від міркувань. Краще мовчати, хай йому грець, можуть не дати дозволу на виїзд. Електрика ж несподівана корекція суботника дещо потішила — зрештою, палити книжки — то хоч якась розвага.
Двоє українців і один єврей розчинили вікно.
Варка Степанівна подала приклад: перша пачка книжок із свистом полетіла на вулицю.
— Гей, громадяни! — долинуло знизу жартівливе. — Такички і вбити ж можна!
Це повернулися з Одеси старший лейтенант міліції разом з медсестрою.
— Що чинимо, громадяни? — поцікавився лейтенант, увійшовши з медсестрою до квартири. Обоє були в гарному настрої.
— Книжки палимо, — гордо відповів Володя-електрик, потрясаючи вогнегасник й дослухаючись його нутра.
— Отаке! — проказав старший лейтенант і закурив. — А що господар на це скаже, коли повернеться?
— А ми йому скажемо, що прилітали пришельці, перетягли книжки на свою тарілку, та тільки їх і бачили! — зметикувала Варка Степанівна.
У вікно випурхнула друга пачка книжок.
— Він повірить, — погодився старший лейтенант, розгортаючи підняту на підлозі книжку. — А це що за писанина? Хто з вас на фантастиці розуміється?
— То «Заповідник гобеленів» Кліфорда Саймака, — пояснив один з кримінальників. — Коли я директорував у вагоні-ресторані — Тархунов моє прізвище — мені іноді приносили дефіцитні книжки. Кліфорд Саймак тоді високо цінувався.
— Що ж візьму синові. Можливо й сам прочитаю, — вирішив старший лейтенант.
Варка Степанівна жбурнула у віконну пройму третій оберемок..
— А чи не можна і нам узяти до зони дещицю? — ґречно запитав другий кримінальник. — Там фантастики дуже бракує.
— Фантастика — в зоні! — патетично виголосив старший лейтенант.
— Беріть! Скільки подужаєте! — великодушно дозволила Варка Степанівна.
Кримінальники відразу заходилися відбирати для зони книжки.
— І ви беріть, — звернулася Варка Степанівна до українців і єврея.
— Нам не треба, ми скоро поїдемо.
— Як хочете.
А книжки все летіли й летіли…
— Хто знає, це що таке? Три полиці у білих обкладинках…
— Де? — перепитав колишній директор вагону-ресторану. — Це наукова фантастика видавництва «Молода гвардія». Гидота несусвітенна.
— Хіба? І все гидота?
— Усе.
— У полум’я!
Три полиці книжок з білими обкладинками теж полетіли до смітника.
— А оцю книжку віддайте мені! — хтиво зойкнула медсестра. — «Важко бути богом». Дуже хороша книжка! Братами Стругацькими я захоплювалася ще з малих літ… Ой! Та тут ще й «Населений острів» й «Пікнік на узбіччі»…
Отак були врятовані від вогню брати Стругацькі…
Знизу Таїсія і Анюта повідомляли:
— Бензин принесли!
— Кидайте повільніше, не встигаємо підтягувати!
— А ось і «Доба Бика» Івана Єфремова, — поважно відрекомендував томик колишній директор вагон-ресторану. — «Доба Бика» зазнала утисків в застійний період, бо під виглядом утопії викривала недоліки нашого суспільства. Цього у вогнище не треба. Краще візьмемо до зони.
— Цікаво… Я теж хочу прочитати, — поспішно озвався старший лейтенант.
— Тримайте, їх тут два примірники.
— А чи не бажаєте сто краплинок? — улесливо запропонував Володя-електрик старшому лейтенанту. — Суботник все ж…
— Не відмовлюся.
Випили, і Володя-електрик потягнув старшого лейтенанта на кухню обсмоктати найулюбленіші чоловічі теми.
А книжки все гупали й гупали за вікном…
Внизу, біля смітника вивершилася така собі напівпіраміда Хеопса.
— Про кухню ж забули! — схаменулася Варка Степанівна.
А на кухні книжок!
Старшого лейтенанта і Володю вигнали пащекувати до передпокою.
А у передпокої книжок!
— Боже збав, для чого йому стільки!
— Всі не забирайте, трохи залиште, — попросили двоє українців і один єврей.
— Навіщо? Ви ж їдете?