Пригода мовчав, дивлячись на них.
Мовчали й вони, дивлячись на Пригоду.
Внизу хлюпотіло море і літали чайки.
Вгорі пливло здивоване сонце.
«Чому вони вибрали саме мене?» — билася в голові думка.
І раптом один із трійці, схожий на римського імператора і поставою, і одягом, сказав:
— Не дивуйся, що ми вибрали саме тебе — в цьому є своя закономірність: ти хотів збагнути, що там, за межею знань і уявлень землян, ти запропонував гіпотетичні відповіді на тобою ж поставлені запитання…
Пригода розправив плечі й гордо трусонув головою. Нарешті він відчув себе знаменитим. Набагато знаменитішим, аніж якийсь там посередній белетрист Христофор Гунька з усіма його томами.
Пригода дивився в округлий рот інопланетянина і слухав його приємні слова:
— Ми ретельно добираємо кандидатури для контакту, бо нас зовсім не цікавлять пересічні індивіди — нам потрібні тільки яскраві індивідуальності, які, щоправда, подекуди теж розчаровують нас. Такий характерний приклад. Ми довго спостерігали за життям кочегара Васі Алкоголіка, що володіє невідомою в жодній планетній системі мовою, яка складається з окремих лексем української та російської, а також незліченої кількості слів незрозумілого для нас походження. Вася Алкоголік пояснив, що цю мову знає багато хто серед вас, та не всі й не скрізь нею користуються… Ми почули, що говорити тією мовою у вас називається «перти матюччя», але значення всього того ми не розуміємо. Не зміг нам його пояснити й Вася Алкоголік, бо постійно перебував у дивному стані, який пояснював загадковою фразою: «Труби горять», і все цмулив із пляшки дивну коричневу рідину з неприємним запахом…
Урочистість Пригодиної душі від зустрічі з інопланетянами непомітно вивітрилася. Розчаровувала низька — відверто побутова — тема монологу істоти, схожої на римського імператора. Слова промовця дисгармонували з його величною поставою.
Пригода забув, що інопланетянин читає його думки. А той йому відразу ж одповів:
— З землянами поведешся — земного наберешся. Отож не дивуйся цим речам. Як бачиш, є на те серйозні причини.
І Пригода змушений був із ним погодитися. Тільки пошкодував, що початок контакту прозвучав не на такому історичному регістрі, який він описав у своїх творах. Лиш устиг це подумати, як зустрів докірливий погляд усієї трійці.
— Лізе всяке в голову, — сказав з винуватою ноткою в голосі.
— Отож переходимо до твоєї особи, — врочисто почав той же. — Маємо до тебе дуже відповідальну справу…
«Нарешті вони перейшли до діла», — промайнуло в голові Пригоди.
— Так, нарешті ми переходимо до діла… Тобі пропонуємо подорож на нашу планету, аби ти зміг там побачити усе на власні очі і розповісти землянам…
Пригода відчув, як він увесь наливається повагою до себе, наповнюється глибоким усвідомленням важливості покладеної на нього місії.
— Чи готовий ти до такого завдання?
— Готовий!
— Чи можеш гарантувати його виконання?
— Можу гарантувати!
— Чи є в тебе у зв’язку з цим якісь проблеми?
— Немає…
— От і прекрасно!
— Стривайте! Є одна…
— Яка?
— Як я поясню свою відсутність дружині? Усі трос інопланетян глибоко задумалися.
— Вона подумає, що я стрибаю в гречку, — пояснив їм Пригода.
— У вашому віці, з вашим серцем будь-які стрибки небезпечні —спорт не для вас. Невже дружина не знає?
— Це не спорт, — почервонів Пригода. — Це амурні походеньки. Вони по-нашому так називаються.
Всі троє з розумінням закивали головами. Очевидно, і на їхній планеті чоловіки стрибали в гречку, тільки в них це інакше називається.
Нарешті у них визріло рішення.
— Ми сконструюємо за твоїм образом і подобою біоробота, і він житиме в твоєму домі аж до твого повернення…
— А до дружини він не буде…
— Ні, такої установки в його програмі не передбачено. Власне, він уже сидить у твоєму кабінеті.
— Уже? Що ж він там робить?
— Пише фантастичні твори.
— В нього що, є літературний талант?
— Такий, як і в тебе.
— Оце ви добре придумали, — втішився Пригода, і йому уявилося обличчя Христофора Гуньки.
На ньому був такий вираз, ніби Гунька надкусив кислюще яблуко.
— Отже, не будемо баритися, — сказав інопланетянин, і ті двоє мовчазних кивнули на знак згоди.