— Розпотрошимо їх і під шпалери навзамін газет наклеїмо.
— Цілком правильно! І журнали теж із фантастикою…
— Під шпалери часописи!
— Варко Степанівно, не викидайте Герберта Уеллса — ми його до зони візьмемо. І Олександра Бєляєва зібрання давайте сюди!
— Та не подужаєте стільки!
— Ми ще завтра повернемося — паркет стелитимемо.
— Хлопці, а Бабеля тут нема? — запитав єврей двох українців. — Давно волію почитати. Як не є, однієї з ним національності.
— Так він же, наче, не фантаст.
— А… Що тоді він робив тут, у райцентрі?
— Просто приїздив. Полював на мамонтів.
— А це що за дивні видання?
— Все палити! Нема коли розбиратися.
— А оце? «Палахкотіюча порожнеча» якась… Поглянь із дарчим написом…
— От нехай і палахкотить яскравим полум’ям! Через неї людина збожеволіла!
— І оці двері спаскуджені — у вікно!
Зняли двері, таки надумали й їх спалити. Підтягнули до вікна, почали проштовхувати, але хтось натякнув, що Будьонний з Калініним — то вже політика й відволокли їх на кухню. Політика, а хай їй… Скіфських бовванів та японських богів не чіпали, проявили толерантність і до релігій різних країн та народів…
Політика — так собі релігія — може бути, фантастику ж — у полум’я.
Близько полудня на книжковій єгипетській піраміді розпласталися поламані полиці та стелажі. Туди ж приперли застарий, одного разу вже спалений, чорно-білий телевізор. Спустилися вниз, облили піраміду бензином і Володя-електрик зайняв належну позицію з вогнегасником. Підпалювати доручили директору вагона-ресторану, але той закомизився… Звиняйте громадяни-начальники, але палити книжки не маю аніякогісінького морального права. За таке довір’я можуть подовжити строк.
— Дай-но сюди сірники, — розійшлася Варка Степанівна. — Годуй оце вас, напувай…
Піднесла запалений сірник до славетного роману «451 градус за Фаренгейтом»…
І підпалила.
Сонце стояло якраз в зеніті.
Старший лейтенант востаннє затягнувся і жбурнув недопалок у пащу полум’я.
Відвернися, шанувальнику фантастики!
Втім, наберися мужності й дивися…
Відомо, — книжки чудовий горючий матеріал. Як завважив ще Рей Бредбері, горять однаково — і погані, і хороші. Палали там, у колишній Мамонтівці, поблизу смітника і Жуль Верн із Аристархом Кузанським, і Конан Дойль вкупі з отими трьома полицями білих обкладинок. Побраталися Кобо Абе з Т. Упіциним, до категорії попелу перекочували Артур Кларк і Владлен Чердаков, М. Ведмідьов і Айзек Азімов.
Ніяких непорозумінь, ніяких літературних угруповань, ніхто не висовувався вперед до полум’я. Всі, були рівні перед лицем вогню!
Згоріла знаменита 25-томна передплатна «Сучасна фантастика» шістдесятих років. Поглинув вогонь томи й повні зібрання творів. Регіональна фантастика перетворилась на жупел — ані сибірської, ані прибалтійської, ані південно-західної вже не існувало. Пішли за димом всі покоління радянських фантастів: перше, друге, третє, четверте. Всі критики і літературознавці згоріли.
Згоріли відомі відьми Урсула ле Гуїн і Ольга Ларіонова, що так і не спромоглися відповісти Федору Федоровичу на його вітання з 8-им Березня… Так, жінок теж палили, нікому не було прощення!
Наукової фантастики більше не існувало!
Втім, дехто, як було сказано, уберігся від цього аутодафе — братам Стругацьким дала притулок закохана по вуха в них медсестра. Кліффорда Саймака врятував старший лейтенант міліції, Олександра Бєляєва, Івана Єфремова і Герберта Уеллса — в’язні, перетягши за колючий дріт, де згодом їх зачитували до дірок хабарники, злодії й рекетири — дай Боже, аби на користь!
Отак і не вір долі! Отак і не вір у життя після смерті!
Та ще завдячуючи диву з див, врятувалася толстовська «Аеліта», яку випадково евакуювали на пляж у «швидкій допомозі».
ТРЕТЯ ЧАСТИНА
«Не забудь, что квартиру-
В доме со стеклянной кры-
Неразумно брать булыж-
И швыряться им в сосе-;
Что достойный литера-.
Осмотрителен и с дер-,
И что только тот, кто пор-
Безответную бума-.
Чтобы потешать куха-,
Пишет через пень-коло-.»
Мігель Сервантес.
Пролог до «Дон Кіхота».
Федір Федорович на час спалювання книг ніби щось передчував… До його зорельотного відсіку саме доставили стандартний космічний обід — жовтий суп із пір’їнами, бліду рибу з теплою злиплою лапшою та глеюватий кисіль. Його попутники, потираючи долоні, накинулися на їжу, а Федору Федоровичу та лапша застрявала в горлянці. Він підійшов до ілюмінатора, що виходив на «зелену зону» (незадовго перед цим було пояснено, що він перебуває на міжгалактичному кораблі, який чимчикує до туманності Андромеди). Підсвічувало сонечко, білими свічками цвіли каштани, а вільні від трудових вахт члени екіпажу відпочивали у понумерованих синіх робах на реєстрованих лавах, чи гуляли в супроводі роботів у білих халатах. Двоє в синьому стислися в обіймах і ніяк не могли подолати невагомість — їх кидало від стежки до паркану й навпаки.