По тому Аеліта відчула нестримний потяг до ідентичності: сповзла з югославської канапи, встромила ноги в пантофлі і почовгала до суміщеного санвузла приймати крижаний душ — гарячої води у Мамонтівці не було споконвічно. Затим знову розпласталася на канапі і заходилася читати. А це вже цілком зрозуміло:
«Іхошка сіла неподалік Сина Неба й почала чистити овочі. Її густі вії підморгували, тож відчувалося — веселе дівча.
— Чого це у вас на Марсі баби якісь сині? — заговорив Гусєв російською. — Дурепа ти, Іхошка, життя справжнього не знаєш».
Зайнята розумовою працею Аеліта не забувала пожаліти Федора Федоровича, а заодно себе, усвідомлюючи, що така шикарна квартира не на добро — незабаром її звідсіля виженуть.
От і Матуся прийшла… Зараз і розпочнеться.
Але Матуся звернулася до неї на диво поштиво: на ім’я ще й по-батькові:
— А чи не збираєтеся, Аеліто Олексіївно, ближнім часом відвідати Сан-Франциско? Не все ж на канапі вилежуватися?
Дві обійдені долею жінки порозумілися з півслова. Та й про що теревенити? Аеліта твердо вирішила: вискочити заміж за дисидента-Кешу й нараз розв’язати затяжне питання з пропискою на цій землі. А тривалу тригодинну розмову зайняв перегляд кольорового телевізора, де того вечора крутили п’ятдесят восьму і п’ятдесят дев’яту серії «Рабині Ізаури».
Пообливалися слізьми над поневіряннями бразильської рабині й склали такий план: першого дня прибулець дисидент-Кеша відвідує оселю й натрапляє на Аеліту, яка заманливо лежатиме на канапі. Другого дня він поведе Аеліту до ЗАГСу, де Матуся власноруч обвінчає їх без усіляких тримісячних перевірок почуттів. Третього дня Аеліта з дисидентом забирають двері й шурують до Москви, Москви, Москви, — а там і до Сан-Франціско рукою подати. Але ж на другий день може трапитись небажане ускладнення: чи поведе Кеша Аеліту до ЗАГСу?
— Якщо завагається — ти сама його поведеш, — наполягала Матуся.
Домовились: Аеліті — дисидент-Кеша і Сан-Франциско, Матусі — десять тисяч конвертованих карбованців для ремонту Дому на набережній.
— Сто! — розщедрилася Аеліта. — Для вас я з нього сто тисяч злуплю!
На тому й порозумілися.
Аеліта відкинула книжку, належало потурбуватися про свій невідпорний імідж. Буде. щоранку піднімати іржаві труби, витанцьовувати аеробіку, брати крижаний душ, а також не обідати і не вечеряти, аби ж у той ерзац-купальник влізти. Вирішила отак: звідси дисидент-Кеша без неї не поїде. Одружений він там чи холостяк — одновалентно, бо до Сан-Франциско вона ще не навідувалася. На Марсі була, у Нижньовартовську, а от у Сан-Франциско — ні. Нехай собі той дисидент буде старим, жонатим, ба навіть горбатим, але до Сан-Франциско він її нуль-транспортує, взявши під руку, чи, на худий кінець, у подвійній валізі.
Наближалася розв’язка. Поспішали. Он вже з міністерства закордонних справ надійшла телеграма: дисидент приїздить завтра вранці чорним «фордом», зустрічайте. Негайно нагнали в райцентр кримінальників, які підмели і вилизали колишню Мамонтівку, заасфальтували всі паркани двома бочками іржавої вохри — нічого, зійде після дощу. Та чорний Дім однак стримів на всі сторони, наче обеліск на цвинтарі.
— Це кому у вас меморіал? — запитували водії, що вивозили із цукрового заводу цукрове «вугілля».
Через цей чорний обеліск районне начальство мандражувало і накидалося на Матусю, як собаки на прив’язі. Начальство панічно боялося звинувачень в очорненні дійсності.
Матуся храбрилася, заспокоювала:
— Як на мене, нічого… Дивіться… Чому чорний форд — можна, а чорний Дім — зась?
Незадовго до приїзду дисидента начальство не витримало і ганебно втекло до Одеси на консультацію в психоневрологічний диспансер, щоб зняти нервовий мандраж і не брати участь в урочистій зустрічі. Там, на цей період, в каюті Командира міжгалактичного зорельота вирішувалася доля Федора Федоровича.
— Що з ним?… Ну, цього, котрий… Гіперболоїд інженера Гаріна, — проходжаючи каютою мовив Командир зорельоту своєму Головному Штурману. — Навіщо його затримуємо? Гадаю, пора виштовхувати у відкритий космос. Старий нормальний, на здоров’я не скаржиться. Не бонапартист. Тихий. Загалом нікуди не жаліється. Вестибулярний апарат в ажурі. Реакції — адекватний. Ну, є маячний психозик, таки є… — зморщився Командир зорельоту. — Ну, із заскоком, з ким не трапляється. Фантазує. Ну, начитався фантастики… А хто не без гріха?