— Із Сан-Франціско? — перепитав дисидент.
— Та ні, від нас.
— Ну?..
— Що?..
— Чого ж тобі треба, м-блин?
— Чи відчували там ностальгію?
— А то як же! Нудьгував без тебе, трахнутий комар.
У своїй колишній оселі Кеша навіть оком не кинув на Аеліту в купальнику і з відкритою книжкою на канапі.
— А двері де? — наполохано спитав він, забачивши нові.
Його заспокоїли й спрямували на кухню, де незабутній «шедевр» експонувався подібно музею «Прадо» — заходь, б-млин, й любуйся!
— Майн ґотт! — вхопився за голову дисидент, угледівши Будьонного, Калініна й оті штуки скіфських бовванів.
— Боже мій! — переклала з німецької Людмила Петрівна.
— Хто це накоїв! Кому врізати по пиці?! — заревів Кеша ведмедячим риком.
Про подальші події в квартирі свідчень не збереглося. Знаючи Кешу, всі кинулися навтьоки. Ретирувалися навіть старші лейтенанти. Щоправда, Матуся зосталася — в неї від жаху відняло ноги. Можна тільки здогадуватися, як їй та Аеліті вдалося приборкати Кешу за двадцять хвилин, затим вивести з Дому на набережній і покотити чорним «фордом» до мамонтівського ЗАГСу. Спробуємо вжити «принцип навпаки» й відновити події за кінцевим результатом.
На відміну від своєї покровительки Аеліта ні на мить не позбулася присутності духу, бо стикалася за своє життя з божевільними не один раз. Звичайно, вона побоювалася, аби Син Земної Кулі не почепив чергового ліхтаря під оком, однак наважилася увійти на кухню і гордо заявити:
— Ну, я це зробила! Чого репетуєш, козел недоклепаний?!
Чи оте бісівське «козел», чи легендарне кохання з першого погляду — але, вочевидь, на Кешу подіяло, і він заспокоївся. Маємо сказати, Аеліта була в чудовій формі, кращій аніж 1982 року. Син Неба «дивився, розчулений і схвильований… Які б муки він прийняв би зараз, аби ніколи не засмучувати це дивне обличчя, аби зупинити загибель принади, юні, цнотливого дихання, — вона дихала і пасмо попелястого волосся, що трималося щоки, здіймалося».
— Якщо не подобається — бери ганчірку і сам змивай, мурло! — пішла в наступ незбагненна Аеліта. — І взагалі ти, б-млин, умієш розмовляти по-людськи? Чи, мо’, розучився?
Кеша відвів убік очі, в яких уже роздмухувалося «кохання з першого погляду», і вдаючи з себе ділка запитав:
— То як ота фарба називається?
— «Копчена мамонтівська», — улесливо проспівала Матуся.
— Вас зрозумів, — усміхнувся Кеша. — Тобі на оздоровлення Мамонтівки скільки доларів треба?
— Де-десять… — пробелькотіла Матуся.
— … тисяч, — продовжив Кеша. — Знаю, долари потрібні. Але чомусь всі прагнуть мене обшахраювати. А я за так долари не розкидаю. Лихого не пам’ятаю, але «за так» нічого не вийде. Давай співробітничати: я тобі десять тисяч, а ти мені рецепт «Копченої мамонтівки». Маю намір хмарочоса фарбувати. Ну, то як?
— Згода, — кивнула Матуся.
Де ж краєзнавець? Куди його занапастило? Треба негайно викопати ще одного мамонта!
— Даруйте, але фарби вже нема, — прошепотіла Матуся. — Усю до мазка роз… розфарбували.
— Мене не фарба цікавить… Ти мені рецепта на стіл, а я тобі — валюту на бочку, — Кеша витяг записничок й приготувався занотовувати.
— Ага, йдеться про рецепт, — пожвавішала Матуся. — Тоді занотовуйте. Береться один мамонт…
У Кеші побільшали очі.
— … вариться смола, — продовжувала Матуся, ледь не ридаючи.
Кеша рвучко стулив записника:
— Годі. Я вже чув це. Мамонта закопчують, вивалюють у смолі й кладуть в льодовикову нішу.
У Матусі бризнули сльози.
— Дай їй сто тисяч, — милосердно проказала Аеліта.
— Дам, якщо підеш за мене заміж, — круто повернув Син Неба.
— Чому б і не піти. Хіба я собі ворог?
— Коли? — Кеші, вочевидь, нетерпеливилося.
— А хоч і зараз, — втрутилася уже без сліз Матуся.
— Тоді вдягайся.
— Може відмити двері? — смиренно запропонувала Аеліта.
— Не треба. Тепер Будьонний із Калініним ходовий товар… Продам як найдорожчу ікону.
Що було далі? Одна проза. По дорозі до ЗАГСу заскочили до Мамонтівського райвиконкому й полюбовно склали угоду на сто тисяч доларів стосовно посередництва Матусі в благодійницьких намірах Кеші. Потім майнули до ЗАГСу і мерщій додому. Шампанського у продмазі не знайшлося, а горілку купувати у Варки Степанівни не наважилися, адже Кеша за кермом, до того ж, йому випало гнати машину до кордону всю ніч. Замість шампанського молодятам відсалютував у передпокої забутий вогнегасник, що несподівано дав залп і облив усіх шумовинням.