— Оресе! — не вірячи власним очам, гукнув Арсей і спробував сісти. Тіло бездоганно виконало наказ, і на нього вже можна було не звертати уваги. — Оресе!!!
Зірвавшись на ноги, Арсей кинувся до того місця, де ще зовсім недавно в очікуванні смерті втискався у крісло другий член екіпажу. Сумнівів більше не було: його капсула все ж відстрілилась, найвірогідніше саме тоді, коли раптово спрацювала спускова система, за кілька сотень метрів від поверхні планети. Що ж, така висота залишила товаришу небагато шансів, але разом з тим породила впевненість, що він не може опинитись далеко звідси, принаймні поза межами дії біомаяка. А розшукати Ореса — це майже напевно врятувати…
Арсей підніс до очей ліву руку, охоплену браслетом, де поруч із хронометром легенько миготів продовгуватий кристалик індикатора. Це були біосигнали Ореса, проте втішатися ними не довелось: характер пульсацій міг означати тільки те, що товариш знаходиться зараз на непевній границі між життям та смертю і залишатиметься там до тих пір, поки не вичерпається життєвий ресурс чи не прийде допомога. А допомога, звісно могла прийти лише від однієї людини — інспектора тернійської космічної служби Арсея.
Вхідний люк відчинився без жодних збоїв. Тернійський інспекційний катер, гордість невеликого екіпажу, один із перших кораблів, оснащених експериментальним контуром регенерації основних систем, твердо стояв серед велетенських дерев паліденського лісу, і все у ньому свідчило про цілком нормальний робочий стан. То було щось незбагнене, не сумісне із здоровим глуздом, і не вірилося, що якусь годину тому ця диво-машина приречено падала на Паліден. Однак часу для роздумів не було. Арсей, увімкнувши маскувальне силове поле та систему психологічного захисту, подався геть від химерного нагромадження повалених дерев, звідки віяло чимось нестерпно гнітючим та відштовхуючим.
Арсей рухався, звіряючи напрямок з кристаликом індикатора, що ставав чимраз яскравішим. У голові плутались уривки якихось думок, і раз у раз крізь їхнє місиво пробивалось колись прочитане: «Паліден — планета братерства». Ось попереду посвітлішало, крізь дерева стали проступати коричневі клаптики поля, і тут пульсації кристалика почали слабшати.
— Оресе, Оресе, зачекай! — розпачливо простогнав Арсей у передчутті чогось непоправного та максимально прискорив ходу. Через хвилину він вискочив на узлісся і краєчком ока встиг помітити великого критого тягача, що за мить зник в густих зелених хащах сусіднього лісу. За інерцією Арсей пробіг ще кількасот метрів і безсило опустився просто на суху коричневу землю біля дивної ями, наче витиснутої в ґрунті пальцем якогось велетня-жартівника.
Це був слід від Оресової капсули. Судячи з його глибини, спускова система не встигла як слід спрацювати. Однак шанси в пілота зберігались, тим паче, що Орсей дорогою зумів повністю відновитись, і тепер залишалось лише проклинати долю, котра наслала цього злощасного тягача, сліди від якого розкраяли землю біля самісінької ями і тягнулися до непримітної польової дороги, що вела взагалі невідомо куди.
В душі було порожньо й тоскно, як у соплах двигуна після невдалого старту. Живого чи мертвого, Ореса потрібно розшукати, але як це зробити? Куди йти? Кого і про що питати?
Заглиблений у власну душевну пустку, Арсей почув кроки за спиною лише тоді, коли вони стали вже надто близькими. Рвучко обернувшись та зірвавшись на ноги, він впився поглядом в обличчя худорлявого юнака, котрий зупинився за кілька метрів від нього. Той раптом скривився, як від різкого зубного болю, і мимовільно підніс руку до скроні.
«Це тернієць… Як він тут опинився?… Я тернофіл… Він шукає те, що забрали люди з народної гвардії… Навіщо ж він так… Вони закинули цю річ у фургон тягача… Я друг тернійців, я тернофіл…».
Арсей відчув раптом пекучий сором за свій імпульсивний вчинок, схожий на постріл у беззахисну людину, і, обірвавши зондаж, ніяково промовив:
— Вибач, друже, це просто неконтрольована реакція… Я вітаю тебе на твоїй планеті!
Паліденець вже трохи отямився після психонападу і тепер з цікавістю дивився на Арсея, без сумніву вперше в житті бачачи представника іншої цивілізації. Тернієць вибачливо посміхнувся, юнак розуміюче кивнув, і цей мовчазний обмін розтопив кригу відчудження краще за будь-які слова. © http://kompas.co.ua