— І говорить по-французьки, — погодилася Аеліта.
Цього разу все обійшлося, хоча Федір Федорович вельми злякався за книжки:
— Одна пожежа, — і все згорить!
Пішов він до відділу кадрів цукрового заводу домовлятись про влаштування Аеліти на роботу в режимний цех, де перероблюють цукор на солодкий спирт, а по ходу обміняв у тамтешнього пожежника-дружинника свій запасний примірник «Палахкотіючої порожнечі» на такий же порожній червоний вогнегасник. Дружинник, якому солодкий спирт вже остогид, обіцяв вогнегасник згодом наповнити, а «Палахкотіючу порожнечу» після того, як Федір Федорович пішов, обміняв у «Продмазі» на пляшку державної горілки, яку, коли відкоркував під час обідньої перерви, з прокльонами розбив, бо в пляшці виявилася звичайнісінька вода…
І таке трапляється. І Варвара Степанівна не винна…
І скаржитись нема кому… І взагалі ніхто не завинив. І справедливості дотримано: палахкотіюча порожнеча — на порожній вогнегасник — і на порожню пляшку. Так на так.
І щодо Аелітиного працевлаштування комірницею режимного цеху теж нічого не вийшло — у відділі кадрів зажадали постійної прописки. А метрика, як уже сказано, на Марсі. А туди…
Отаке. Проте у відділі кадрів запропонували роботу самому Федорові Федоровичу — начальником штабу цивільної оборони цукрового заводу.
— Відбиватися від НЛО, чи як? — серйозно поцікавився Федір Федорович.
У відділі кадрів образилися і зняли свою пропозицію.
Невдовзі по райцентру поповзли чутки, ніби Федір Федорович одержує листа від якогось «євРея Бредбері» і, скидається на те, що незабаром має наміри нахиляти «за бугор». І всі, всі, всі почали писати на нього скарги й викази: і якійсь б… на ім’я прального порошку дав притулок, і вогнегасник навіщось притягнув, і газом у квартирі тхне — чого доброго, будинок злетить у повітря. Навіть Варвара Степанівна у «Продмазі» мурмотіла:
— Старий чортяка, через нього вся горілка скисла!
Ба, навіть охоронці хімзони подали керівництву рапорт: мовляв, вештається тут якийсь козел й дулі крутить. Може провокатор?
Зрозуміло, дійшли ті чутки та скарги до «куди-слід». Почались відвідини представників різних організацій. Раніше вони на Федора Федоровича чвиркати хотіли, а нині табуном пішли…
«Громадянин Попов-Кулібін? Еф-еф? Великий російський винахідник? Водоканалізація… Що тут у вас із Кільцем діється? Труби не протікають? На здоров’я не скаржитесь?
І хвалити бога. Розпишіться, що озвіріли в одержанні інструкції… Перепрошую, ознайомлені в одержанні… Розпишіться навпроти галочки». Перевірили паспортну дисципліну, ганяли на флюорографію, зазирали в унітаз, цікавилися газовою плитою, хоча ніколи ще від своєї стародавньої історії Мамонтівка не була газифікована, газом тут і не пахло.
— Чортівня і фантасмагорія! — дивувався Федір Федорович.
І отак день крізь день.
У військкоматі, уточнюючи службову анкету, ніби між іншим, запитали: а чи не збирається Федір Федорович куди-небудь у віддалені краї?
— Ближчим часом? — перепитував.
— Нехай буде найближчим.
— У травні збираюсь до Зауральська, — казав Федір Федорович.
— Навіщо?
А це Федору Федоровичу як на руку ковінька! Він вскочив на свого коника й погнав алюром нісенітниці про нуль-транспортування, Велике Кільце, Рея Бредбері…
— Досить, досить!.. А хто він такий? — нашорошилися у військкоматі.
Федір Федорович розпалився:
— Та як же воно так! Безкультур’я! Та це ж!.. Видатний письменник-фантаст! Американський! Колишні наші союзники!..
Одне слово, не знали вже як від нього спекатись. Вручили чергову ювілейну листівку за взяття Кенігсбергу й навіть забули поцікавитись, чи не збирається Федір Федорович майнути куди-небудь у прийдешньому?
І ще одна зустріч.
А це між нами…
Вона приходила втаємничено («нікому ані слова»), за відсутності Аеліти, яка саме тоді вишивала з лікарем на «швидкій допомозі». Подзвонив у двері представник «звідки-належить» і, не перекручуючи прізвища, запитав, чи справді перед ним товариш, ну, скажімо, Борисов-Завгородов?
Відповідь була ствердною.
Тоді, той пред’явив посвідчення. А потім придивився до червоного Магомета і промовив схвально:
— Добрий був рубака в цих місцях!
— Еге, чимало посік своїх співвітчизників! — Погодився Федір Федорович.
До портрета всесоюзного старости представник теж поставився прихильно. Спантеличено оглянув вогнегасник і запитав:
— У хаті нікого нема?