На прощання, представник контори звернув свій погляд за порадою до Будьонного й Калініна.
«Треба рятувати людину», — хитнув головою Будьонний.
«Треба рятувати людину», — погодився з ним всесвітній староста.
«Так і вчинимо», — вирішив представник.
ДРУГА ЧАСТИНА
Если к тем, кто мыслит здра —,
Адресуешься ты, кни-.
Не грозят тебе упре-
В том, что чепуху ты ме-;
Если же неосторож-
Дашься в руки дурале-,
То от них немало вздо-
О самом себе услы-.
Хоть они из кожи ле-,
Чтоб ученым и казать-.
Мігель Сервантес.
Пролог до «Дон-Кіхота»
У квітні, коли Федір Федорович виїхав на день до Одеси, щоб придбати нову валізу для чергового нуль-транспортування до Зауральська, у його оселі було скликано таємничий консиліум усіх заінтересованих сторін, громадян та організацій.
Відчинила двері Аеліта:
— Хто такі?
Та на неї не звернули уваги, прочимчикували, розсілися на книжках і почали міркувати.
Треба щось робити, негайно рятувати людину. Залишити напризволяще — небезпечно.
Безвихідних становищ не буває. План врятування Федора Федоровича бачився здалеку — приклад для наслідування вже був.
Ще до Федора Федоровича стався прецедент в особі божевільного краєзнавця. Все життя райцентр називався Мамонтівкою, а перейменували його після громадянської війни, завбачивши в назві недобиту тінь денікінського генерала, якого розколошматив Будьонний. Після викриття культу генералісимуса, краєзнавець почав розсилати листи по всіх інстанціях: мовляв, Мамонтівка з отим диким генералом аж ніяк не пов’язана, і що її чесне ім’я походить від праслонів, яких тут свого часу водилося бозна скільки. Про що свідчать окремі кістки, уламок ікла й навіть шматок рудої шкіри, знайдені тутечки минулого сторіччя Пржевальським (мо’ й не Пржевальським, та справа не в тім). Місцева легенда стверджує, повідомляв шалений краєзнавець, що наші предки консервували мамонтів за допомогою живиці в якийсь особливий спосіб, — а це вже наукове відкриття, не гірше від винаходу колеса. Отож, пошук копчених мамонтів слід вести далі, знайти хоча б один ласий шматок й отим довести: місцеве російсько-українське-єврейське населення походить не від російськомовних кроманьйонців з якоїсь печери у Франції, як це припускає письменник-фантаст Владлен Чердаков, а… навпрошки від неандертальців з Мамонтівки. Між тим, наша країна може закріпити свій пріоритет щодо м’ясокоптіння, а безвинно потерпіла Мамонтівка знову посяде належне їй місце на картах земної кулі.
Отакі листи писав божевільний краєзнавець. Дописався аж до Верховної Ради. Листи, як годиться, поверталися до мамонтівського райвиконкому. Краєзнавця викликали. Мали з ним доброзичливу розмову. Переконували. Запитували:
— А чи був той мамонт?!
Непогамовний краєзнавець хилив на своє: Будьонний, Пржевальський, неандертальці, Владлен Чердаков….
— Мамонти десь тут! — твердо стояв на своєму.
Доки стояв, його не чіпали. Але ж згодом він почав копати. Вранці чимчикував з двома лопатами — штиковою і совковою, — й до самісінького вечора длубав райцентр у різних місцях. Глузливі добродії радили йому:
— Ти ліпше смітник копай. Там, починаючи з льодовикового періоду… ого-го!
Ну, й кому таке сподобається?
Районне керівництво скликало консиліум й направило копача до божевільні (на той час ще дозволялося), де рік потому він тихесенько сконав з мамонтами на вустах.
Отже, досвід є, але Хтось же мав вимовити перше речення…
Про всяк випадок ще раз перепровірили Аеліту. Старший лейтенант міліції суворо запитав: хто вона є? Що спільного має з відставним майором? Чи не збирається заграбастати цю квартиру в Домі на набережній?
— Дуже треба! — пирхнула Аеліта. — Мешкати у цій норі при цукровому заводі? Комірницею? Нехай без мене скарби шукають. Я тут тимчасово. А ви всі разом мізинця його не варті!
Це вона молодець, гарно відбрила!
Помахала хвостом, і щоб бува не пристати до цього малопристойного консиліуму, пішла до клубу «Водоканалізація» дивитися «Маленьку Віру».