Товариші трохи підтопталися за 90 років, і я застав їх за жвавою старечою розмовою.
Біля Багмута стояла карафка з соціялістичним пивом (0,081° алькоголю). Побачивши мене, мій друг привітавшись сумно проказав:
– Якщо пам'ять мене не підводить, Юрію Дмитровичу, – здається на дванадцятім році революції лікьори в 60° виробляли...
Багмут важко зідхнув.
Ковганюк співчутливо хитнув головою й собі додав:
– Охо-хо-хо, змін скільки – Карле Марксе! Було принесе в редакцію поет поемку рядків на тридцять – подивишся, а в ній граматичних помилок сто тридцять. Сидиш, правиш ї упріваєш. А тепер що? Кожне жовтеня тобі всі граматичні правила знає. Ехе-хе, не вернеться, загуло, пропало. Майже без роботи в редакції сиджу. А колись. – Як зараз пригадую: перед десятиріччям комсомолу приносить Євген Фомин поему «Трипільська трагедія». Ото була мені трагедія: три дні й три ночі правив, Юрію Дмитровичу – уяви: та ні коми тобі, та ні крапочки, ні протиночки. Рими навіть правив. А тепер? Дяка Кузьмичеві, один він мене й рятує – й у всесвітній мові умудряється помилки робити. Якби не він – без роботи сиди.
Вгорі майнула блискучими крилами авіятка Павла Усенка й за мить плавко сіла на дах.
Дві механічні людини системи «Робіт» обережно вивели з кабінки літнього лідера «Молодняка». Йому позавчора було зроблено омоложення, і він без допомоги своїх механічних помічників нікуди не виходив.
Збірка його поезій «КСМ» до сторічного ювілею виходила вже десятитисячним виданням. Другої збірки, з об'єктивних причин, він ніяк не зміг видати, хоч і частенько нахвалявся, що колись таки й він щось нове напише.
За Усенком з'явився в повітрі авіо-велосипед Івана Момота. За останні роки він навіть помолодшав і завжди був у доброму гуморі. Недавно йому один інженер винайшов такий апарат, що сам редагував і збирав матеріял до літсторінки «Комсомольця України», так що йому тепер доводилося лише приходити в редакцію, щоп'ятниці натиснути в апараті відповідну кнопочку й за хвилину зредагований матеріял летів уже прямісінько до друкарні.
Багмут оглянувши Момотів авіо-велосипед – останнє досягнення техніки, скептично зауважив:
– Теж мені досягнення!.. Якби авіо-ресторан вигадали – ото досягнення було б.
Невдовзі на дах прибув і Терень Масенко, несучи нову збірку своїх поезій.
Він тепер у своїх поезіях охоплював більші басейни води, аніж «Південне море» – нова його збірка звалася: «Великий або Тихий океан».
Привітавшись він почав дарувати свої примірники з авторським написом.
Один по-одному з'їжджалися учасники урочистої наради і скоро на дахові було повно люду.
З Києва дирижаблями прибули нерозлучні Б. Коваленко і Андрій Клоччя – їх важко було впізнати, бо перший заріс під Маркса, а Клоччя запустив борідку під Плеханова. Обоє були сумні – переживаючи кризу творчости, бо все населення до піонерів включно знало тепер на зубок всі найголовніші цитати з Леніна, Маркса, Плеханова і Бухарина. Доводилося під старість міняти жанр. Клоччя недавнечко навіть через цитати в неприємну історію вскочив: написав статтю «Комсомольська література 20-го сторіччя» і вставив туди нову, ніби тільки ним знайдену цитату з Плеханова. Через день після появи статті в пресі, до редакції зайшов низенький червонощокий піонер-карапуз та прямо до редактора:
– Плобацте, – промовив насмішкувато, – я плийсов, сцоб спростувати одне місце в статті клитика Клоччі – він олудує плеханівською цитатою, а насплавді цитата належить не Плеханову, а Михайлові Биковцеві – ось документальні дані.
Звичайно, редакція, щоб не образити старого критика, справу цю зам'яла.
Нарешті прибули й завзяті друзі «Молодняка» – почесні цекісти Корсунов і Федя Голуб.
Корсунов поздоровкався по давній звичці:
– Здравстуйте ребята.
Він і досі розмовляв російською мовою, бо поки наважився вивчати українську, всі вже розмовляли всесвітньою мовою, всесвітньої ж він ще не встиг навчитись і тому покищо розмовляв російською.
Федя Голуб мало змінився. Віддаючи всі сили плодотворній роботі, він написав тридцять томів про культурно-національне питання в комсомолі за часів непи і його всі вважали в цьому питанні за найкращого теоретика. До того ж він уже мав тридцять два сини й двадцять п'ять дочок, дехто з дітей уже займав досить відповідальні посади (старший син був повпредом на планеті Венері).
Серед старої когорти я не бачив лише незмінного редактора «Комсомольця України» Вані Ісаєва – він мчав зараз десь у міжпланетних просторах, бо тиждень тому організував перельот молоді з землі на Сатурн. Вчора ми од нього одержали лише привітальну радіограму.