Попліч вуспівської ятки стояв наметик київської філії – в ньому заправляли Б. Коваленко й А. Клоччя. Коваленко бубонів:
– Ідеологічно витримані статті, з цитатами з Плеханова й Бухарина...
Клоччя вигукував:
– Марксівські рецензії, власного виробу, оптом і в розницю на занепадницькі твори! А. також приймаємо замовлення! Ко-о-му? Навалісь!
Проти центральної вуспівської ятки розташував свою лавочку відомий скупщик В. Поліщук. Перехилившись через прилавок, він кричав:
– Вуспівська проза – опіум для читача, так сказав ще Плеханів. Читайте тільки геніяльні твори геніяльного конструктивіста, динамоспіраліста Валеріяна Полішука – написані художньо й верлібром! Тільки в нас верлібр, кому верлібру – кому! По сім гривен за рядок! Е-е-ех! Кому?
Далі за павільйоном літературно-кустарно-кооперативного товариства «Плуг» – тяглися яточки й павільйончики «кустарів-одиночок» з скромними табличками: Літмайстерня «Своя праця» або «Твори власного виробу».
«БАРАХОЛХА»
Осторонь від центральних павільйонів тулилась, як і завжди, галаслива «барахолка».
Замість павільйонів і яток тут рясніли лотки з невеличкими вивісками, написаними од руки:
Ще здаля чути було вигуки:
– Хазяїне, скільки оце оповідання просить?
– Повилазило тобі, яке ж то оповідання, коли то повість! По сто віддам.
– А сім десяток не хочеш?
– Паняй далі – по вісімдесят уже давали!
– Так береш сімдесят?
– Катісь, як за сімдесят віддавати, то краще сам читатиму.
– Ну й читай.
– І читатиму!
Серед натовпу вештався Петро Голота й тихо запрошував:
– Лірики рядочків двадцять не бажаєте? По тридцять отдам.
Покупці підозріло оглядали його й недовірливо запитували:
– А ніде не друковано?
– Їй-бо, ніде...
– Не віриться щось.. Хай тебе!.. Піддуриш, – бо щось дешево віддаєш...
Жваво йшла торгівля лише біля лотка Шульги-Шульженка, він ледве встигав одпускати покупців.
– Вам до Жовтневої революції? Багато? Рядочків двадцять? Можна, можна! А вам – до 8 березня? Є! На скільки зволите рядків? Кажете з установкою: участь жінки в культурному будівництві? Можна! Тільки за цей уже по гривеничку на рядок накиньте, бо самі ж знаєте, – темка! Вам якого? – Прошу, прошу!
Голоси впліталися в загальний потік шуму, і ярмарок гудів гомінко и стотонно...
І лише часом, з цього гомону виривалися різкі, поодинокі вигуки продавців літпродукції:
– Верлібр! Верлібр! Тільки в нас. Тільки в нас!
– Кому рецензії, кому?
– Вірші, вірші – навалісь.
– Лірика, лірика по полтиннику – підходь.
(«Молодняк», № 1, 1929 р.)
__________
Фантазія
(Дружній шарж)
Згаданим у цьому шаржі товаришам, активним творцям комсомольцям присвячую.
… 2019-й рік.
Скільки змін зазнала Земля. Скільки реформ перенесла старенька. На території України героїчний комсомол збирався святкувати 100-річчя свого існування.
Власне кажучи, комсомол в ці часи вже був непотрібний, бо всі діти виходили на світ свідомими марксистами, позбавлені будь-яких ухилів, але, зважаючи на славетні традиції й бойові заслуги, ніхто не наважувався навіть подумати про ліквідацію героїчної спілки.
На широчезній зеленій площі, де колись проти пам'ятника Пушкіну стояв незграбний трьохповерховий будинок – струнко підводив угору свої легкі корпуси хмародряп редакції журналу «Молодняк» та газети «Комсомолець України».
«Молодняк» виходив тепер на всесвітній мові і до 100-річчя комсомолу тираж його збільшився до п'яти мільйонів і 135 тисяч примірників і що найголовніше – тираж збільшився без будь-яких обіжницьких натяків з боку ЦК.
Сьогодні на плескуватому дахові хмародряпу мала відбутись урочиста нарада почесних співробітників журналу. Туди я й поспішав на своїй авіятиці.
На дахові я застав лише Івана Багмута та незмінного техсекретаря журналу, самовідданого друга організації «Молодняк» Степана Ковганюка.