Полеміка про смерть в однині та смерті в множині, так удало розпочата духом, що ширяє над водою акваріуму, та учнем філософа, закінчилася б комедією або фарсом, якби не вийшла стаття з-під пера економіста. І хоч він, за його власним визнанням, не спеціалізувався професійно на актуарному розрахунку, все ж таки його знання в цій галузі дозволяли йому вийти на публіку із запитанням, звідки країна думає брати гроші, щоб за якісь двадцять років, плюс рік, мінус два, виплачувати пенсії мільйонам непрацездатних за віком, які вже такими й залишатимуться століття за століттям й до яких неминуче додаватимуться все нові й нові мільйони, тож однаково, чи то буде проґресія аритметична, чи геометрична, катастрофи нам у жодному разі не уникнути, бо настане безлад, колотнеча, банкрутство держави, рятуйся, хто може, але ніхто не порятується. Перед цією жахливою перспективою метафізикам не лишалося нічого іншого, крім як защепнути язика на петельку, ба й церква опинилася в ситуації, коли могла робити тільки одне, донесхочу перебирати свої чотки-вервиці та чекати-ждати на кінець віків, коли, згідно з її есхатологічним світобаченням, усе розв’яжеться враз само собою. Та й справді, вертаючись до занепокійливих доводів економіста, порахувати все це було зовсім не складно, досить поглянути, скільки є економічно активного населення, що робить відрахування до фонду соціального забезпечення, а скільки непрацездатного, яке отримує з тих відрахувань пенсію чи вже за віком, чи за інвалідністю, й тоді, з огляду на постійне зменшення активної частини супроти непрацездатної, яка невпинно й нестримно зростає, годі збагнути, чому ніхто зразу не звернув уваги на те, що зникнення смерти, здавалося б, вершина можливого щастя, насправді нічого доброго з собою не несе. Треба було філософам і іншим мудрагелям добряче поблукати в трьох соснах власних розумувань про майже та про нуль, як по-простацьки називають буття та ніщоту, щоб наперед вийшов здоровий глузд із прозаїчним папірцем та олівцем у руці, доводячи за допомогою a + b + с, що існують значно нагальніші речі, над якими ламати голову.