Выбрать главу

Несподівано й, на жаль, зовсім не замислюючись про доречність власних дій, свій голос у цій делікатній ситуації надумали піднести й республіканці. Їх не було багато, вони навіть не мали представництва в парламенті, дарма що їхня політична партія раз у раз брала участь у виборах. Притому вони неабияк носилися з тим невеличким впливом, який мали в суспільстві, особливо в мистецьких і літературних колах, де вони час від часу поширювали свої маніфести, загалом гарно скомпоновані, але щоразу незавадні. Відколи смерть ізникла, вони не подавали ознак життя й не силкувалися навіть, як годилося б очікувати від фронтальної, за її власними словами, опозиції, вимагати бодай пояснень у справі чуток про участь махвії в ницому ґешефті з перевезення безнадійних хворих. Тепер же, користаючись з неспокою, що затруював життя країни, фактично роздираної між марнославним почуттям власної унікальности на всій планеті та острахом бути не такими, як усі, республіканці вийшли, ні мало ні багато, з пропозицією зміни політичного устрою. Неприховані супротивники монархії та природні вороги трону, вони вважали, що знайшли новий довід на користь потреби негайного запровадження республіки. Вони твердили, що країні з усіх раціональних причин не годиться мати безсмертного короля, який, навіть зрікшися влади з огляду на вік або на послаблення розумових здіб­ностей, залишатиметься королем, першим у нескінченній низці всадовлень на престол і наступних зречень, у нескінченному разочку королів, прикутих до ліжка в вічнодаремному очікуванні смерти, у вервечці королів ні живих, ні мертвих, які в кінцевому підсумку, якщо тільки їх не покладуть у палацових коридорах, заповнять до краю, а потім уже й не вмістяться в пантеоні, де спочивають їхні смертні попередники, що їм кістки повивалювалися з суглобів або тіла всохли на плісняві мумії. Хіба не раціональніше мати президента республіки з грошовою винагородою на певний період, один або щонайбільше два терміни його повноважень, а далі хай він дає собі раду, як уміє, хай вертається до свого приватного життя, пише книжки, бере участь у конґресах, конференціях і симпозіумах, виступає на круглих столах, об’їжджає планету з вісімдесятьма зустрічами, висловлюється про дов­жину спідниць, коли їх знову почнуть носити, та про зменшення кількости озону в атмосфері, якщо на той час іще існуватиме атмосфера, одне слово, хай він про себе дбає сам. Усе, що завгодно, аби тільки не читати щодня в газетах і не чути на телебаченні та радіо вічно однакові медичні комюніке, ні сюди, ні туди, про стан ушпиталених у королівських лазаретах, які, варто принагідно повідомити, після двох послідовних розширень уже стоять на порозі наступного, третього розширення. Ужиток слова лазарет у множині тут означає, що, як заведено в закладах охорони здоров’я, чоловіки та жінки лікуються окремо, тож королям і принцам своє приміщення, королевам і принцесам своє. Респуб­ліканці ж тепер закликали народ взяти свою природну відповідальність на себе й самому визначитися з власною долею, тобто розпочати нове життя й ступити на новий і квітучий шлях, що веде до зорі прийдешнього. Цього разу їхній маніфест промовив не лише до митців і письменників, так само схвально влучний образ квітучого шляху та поклик зорі прийдешнього сприйняли й інші верстви су­спільства, внаслідок чого нечувано збільшився вступ до партії нових членів, охочих улаштувати подію на взір ловлі сома, яку називають історичною, коли риба ще у воді й не відомо, що саме витягнуть на поверхню. На превеликий жаль, у наступні дні словесному вираженню громадянського ентузіазму новоприбулими прихильниками цього зверненого в майбуття, пророчого республіканства часом бракувало шанобливости, якої вимагають гарне виховання та добропорядне демократичне співжиття. Декотрі з їхніх висловів навіть перейшли межі найобразливіших грубощів, коли, наприклад, про королівські особи говорилося, що дзуськи годувати свиней помаранчами, а баранів хвиґами-миґами. Усі люди, наділені гарним смаком, однозгідно вважали такі слова не просто неприйнятними, а непрощенними. Вистачило б сказати, що постійне зростання витрат королівського двору та довкола нього небезпечно розхитує економічні підвалини держави, й усі б усе збагнули. Це відповідало б дійс­ності й нікого не ображало.