Очільник адміністрації, зустрівши генерального директора на вході, привітався з ним підкреслено сухо й відтак сказав, Я проведу вас до прем’єр-міністра, Хвилиночку, спочатку я хотів би перед вами вибачитися, дуб дубом у нашій розмові справді брав участь, але то був я, Найімовірніше все-таки жоден із нас, усміхнувся очільник адміністрації, Якби ви могли бачити, що я приніс в оцій кишені, ви б зрозуміли мій душевний стан, Не переймайтеся, зі свого боку я вас уже вибачив, Я вам за це дякую, в усякому разі залишаються лічені години до вибуху бомби, коли все вийде на поверхню, Аби тільки той вибух не прогримів засильно, Він прогримить сильніше, ніж за найстрашнішої грози, а блискавки сліпитимуть дужче, ніж усі дотеперішні разом, Ваші слова не можуть не хвилювати, Коли це станеться, я маю певність, що ви, мій любий, ще раз мене вибачите, Ходімо вже, пан прем’єр-міністр зачекався. Вони пройшли через приміщення, яке за давніших часів мало б називатися передпокоєм, і за хвилину генеральний директор опинився перед прем’єр-міністром, який зустрів його усміхом, То погляньмо, з яким же питанням життя чи смерти ви до мене прийшли, З усією повагою, я переконаний, що з ваших вуст іще не сходили влучніші слова, пане прем’єр-міністре. Директор витяг із кишені листа й поклав його на стіл. Його співрозмовник здивувався, Тут нема імені отримувача, Імені відправника теж нема, відказав директор, то є лист, адресований нібито всім людям, Анонімний, Ні, пане прем’єр-міністре, як ви побачите, під ним стоїть підпис, але прочитайте його, прочитайте, будь ласка. Повагом розпечатавши конверт і розгорнувши аркуш, прем’єр-міністр по прочитанні перших рядків відірвав від нього очі й сказав, Це скидається на жарт, Може, воно й справді жарт, але мені так не здається, бо цей лист опинився на моєму столі в геть непоясненний спосіб, Я не думаю, що то є достатня підстава вірити в те, про що тут говориться, Читайте, будь ласка, далі, читайте ж. Дійшовши до кінця листа, прем’єр-міністр, поволі ворушачи губами, безгучно проказав єдиний склад слова, що правило за підпис. Відтак поклав аркуш на стіл, втупився очима в співрозмовника й сказав, Уявімо, що то просто жарт, Це аж ніяк не жарт, Я теж гадаю, що це аж ніяк не жарт, але пропоную уявити таку можливість тільки для того, щоб продовжити, за лічені години ми знатимемо напевно, чи це жарт, чи ні, Точнісінько за дванадцять годин, бо тепер маємо якраз південь, Я до того веду, що коли заповіджене в листі здійсниться, а люди не будуть про це попереджені, то повториться, тільки навспак, те, що сталося було новорічної ночі, Чи вони будуть попереджені, чи ні, пане прем’єр-міністре, вислід усе одно буде той самий, Обернений навспак, але той самий, Чиста правда, однак якщо ми їх попередимо, а насамкінець виявиться, що то був тільки жарт, люди переживуть тяжкі години намарно, хоча про слушність ужитку цього прислівника, звісна річ, можна дискутувати, Мені здається, воно того не варте, адже ви, пане прем’єр-міністре, самі сказали, що на вашу думку то аж ніяк не жарт, Еге ж, То що тоді робити, попереджати чи не попереджати, Оце й є питання, мій дорогий генеральний директоре, ми маємо подумати, зважити, розміркувати, Питання вже у ваших руках, пане прем’єр-міністре, вирішувати вам, А таки ж і справді мені, я міг би навіть подерти цю папірчину на тисячу дрібних шматочків і потім чекати, що станеться далі, Не вірю, що ви так учините, Ваша правда, я того не вчиню, тому слід на щось наважитися, адже не вистачить просто сказати, що населення слід попередити, треба знати, як саме попередити, На те й існують засоби масової інформації, пане прем’єр-міністре, ми ж маємо телебачення, газети, радіо, То ваша ідея полягає в тому, щоб розіслати по всіх цих засобах ксерокопію листа, супроводжену урядовим комюніке із закликом до населення зберігати спокій та певними рекомендаціями на випадок надзвичайної ситуації, Ви, пане прем’єр-міністре, висловили мою думку краще, ніж я сам би коли-небудь спромігся це зробити, Дякую вам за цю похвальну оцінку, але тепер напружтеся, будь ласка, й уявіть, що б вийшло, якби ми діяли таким чином, Не розумію, Від генерального директора телебачення я очікував більшого, Коли так, то я здаю собі справу з власної обмежености, Не впосліджуйте себе, все вам зрозуміло, тільки відповідальність вас пантеличить, А вас, пане прем’єр-міністре, не пантеличить, І мене пантеличить, але я від того принаймні не тетерію, На щастя для країни, Я ще раз вам дякую, ми не говорили багато між собою, загалом про телебачення я розмовляю тільки з відповідним міністром, але тепер я думаю, що настав час зробити з вас фігуру національного масштабу, Ось тепер я вже геть нічого не розумію, пане прем’єр-міністре, Усе просто, ця справа залишиться між нами й тільки між нами до дев’ятої години вечора, коли випуск теленовин розпочнеться зачитуванням офіційного повідомлення, в якому буде пояснено, що` має статися сьогодні опівночі, а ще буде зачитано короткий переказ змісту листа, й зачитати це все випаде не кому іншому, як вам, пане генеральний директоре телебачення, по-перше, з огляду на те, що ви були отримувачем листа, нехай не зазначеним у ньому самому, по-друге, з огляду на те, що саме на вас, пане генеральний директоре телебачення, я покладаюся у справі виконання місії, яку на нас поклала, не кажучи цього навпростець, та пані, чий підпис стоїть під документом. Із цим завданням, пане прем’єр-міністре, краще впорається диктор, Я не хочу ніякого диктора, я хочу, щоб це був генеральний директор телебачення, Якщо таке є ваше бажання, я матиму це за честь, Тільки ми двоє знаємо, що станеться сьогодні опівночі, й так триватиме, допоки населення не буде сповіщене, якби ми зробили те, що ви запропонували були допіру, тобто зразу поширили новину в суспільстві, настали б дванадцять годин безладу, паніки, розруху, колективної істерики й чого там іще, а отже, оскільки унеможливити ці реакції не в наших силах, тобто не в силах уряду, то принаймні обмежмо їх до трьох годин, із тієї миті від нас уже нічого не залежатиме, буде всього вдосталь, будуть сльози, буде відчай, буде погано прихована полегша, будуть нові життєві плани, Ідея здається непоганою, Воно-то так, але тільки тому, що ліпшої в нас нема. Прем’єр-міністр узяв аркуш, оглянув його не читаючи й завважив, Дивина, перша літера в підписі мала б бути велика, а вона мала, На мене це теж справило дивне враження, починати ім’я з малої літери ненормально, А хіба є бодай щось нормальне в усій цій історії, в яку ми потрапили, Ваша правда, нема нічого, До речі, а ви вмієте робити ксерокопії, Я не фахівець, але кілька разів я їх робив, Чудово. Прем’єр-міністр поклав листа з конвертом у течку, набиту документами, й викликав очільника адміністрації, якому наказав, Негайно звільніть від людей приміщен