Все ж Джордж Огастес був неабиякий сибарит. Єдине, чого він хотів від життя, це було сибаритство. Коли він у двадцять чотири роки став дипломованим адвокатом, зібралась родинна рада. На ній були присутні люба матінка, любий батечко і сам Джордж Огастес. Звичайно, ніякої офіційності, мила розмова в родинному колі за чашкою чаю, перед жарким каміном (вугілля тоді було в Шеффілді дешеве), червоні штори спущені, мирний родинний затишок. Любий батечко відкрив нараду.
— Джордже, тепер ти вже дорослий чоловік. Ціною немалих жертв ми з матінкою дали тобі незалежну професію. Ти дипломований адвокат, і ми пишаємося — правда ж, матінко, ми можемо сказати «пишаємося»? — що маємо в родині юридичне світило...
Та люба матінка не могла подарувати любому батечку навіть ілюзії влади і, навіть формально не шануючи обмеженої родинної монархії, перебила:
— Твій тато слушно каже, Джордже. Тепер питання: що ти збираєшся робити як адвокат?
Чи квола надія на волю хоч мигнула в жвавому юному умі Джорджа Огастеса? Чи звичка до сибаритського життя, в сполученні зі страхом не послухатись любої матусі, вже перемогла в ньому? Він промимрив щось про те, що «вступить у якусь старовинну солідну лондонську фірму». Почувши «лондонську», люба матінка стала дибки. Хоча містер Гладстон чималу частину свого життя проводив у Лондоні, в методистських колах Шеффілда звикли вважати, що Лондон — оселище нечестя, де повно театрів та непристойних жінок. Крім того, люба матінка не збиралась відпускати Джорджа Огастеса так легко; вона гадала, що він іще повинен чимало попоходити в хомуті синівської покори.
— Я не хочу й слухати про Лондон, Джордже. Коли ти розбестишся в тому жахливому місті, це розіб’є моє серце й посріблить голову твоєму любому таткові (любий татко не любив, коли йому нагадували, що він лисий), зведе нас до часу в могилу. Подумай, що ми відчуємо, дізнавшися, що ти пішов до театру!.. Ні, Джордже, ми виконаємо свій обов’язок до кінця. Ми виховали тебе богобоязливим християнином...— і т. д., і т. ін.
Наслідок, звичайно, був той, що любий Джордж Огастес не поїхав до Лондона. Він навіть не відкрив власної контори в Шеффілді. Постановили, що Джордж ніколи не одружиться (як не рахувати двох-трьох повій, що з ними він без великого успіху спізнався на таємних гулянках у Лондоні, Джордж Огастес був дівичем), а проживе життя з любою матінкою і (побіжно згадано) з любим батечком. Тому в домі вивільнили трохи місця, пробили ще один вхід і почепили там на дверях новеньку мідну табличку, на якій було вигравіровано:
Джорджеві Огастесові були приділені три кімнати, більш-менш відокремлені від решти будинку: спальня, «контора» і «затишненький кабінетик». Зайве казати, що адвокатської практики у Джорджа Огастеса було небагато: хіба вряди-годи люба матінка в напливі честолюбства вмовляла якусь свою приятельку доручити йому складання заповіту або дарчої на земельну ділянку для нової методистської церкви. Куди дівав Джордж Огастес решту свого часу — важко вгадати: мабуть, бив байдики або читав Діккенса, Теккерея, Бульвер-Літтона та Джорджа Огастеса Сала.
Так тривало три чи чотири роки. Люба матінка міцно тримала Джорджа Огастеса в пазурах, присмоктавшись до нього, мов упир, і була дуже задоволена. Любий батечко молився в садку й читав романи вельможного і т. д. Дізраелі й теж був більш-менш задоволений. Джордж Огастес сибаритствував і вважав себе бозна-яким гультяєм, бо час від часу нишком вислизав з дому, щоб побувати в театрі або в повії чи купити якусь книжку з видань Візетеллі. Та був один підводний камінь, якого люба матінка не передбачила. Любий батечко був досить пристойно вихований і освічений: замолоду він по кілька тижнів щороку подорожував, бачив і поле Ватерлоо, і Париж, і Раймсгейт. Після одруження з любою матінкою йому довелось обмежитися Мелверном і Рамсгейтом, бо більше не дозволялось їздити на розбещений континент. Одначе сила традиції така, що Джорджеві Огастесу раз на рік надавався місяць відпустки. 1887 року він побував у Ірландії, 1888-го — у Шотландії, 1889-го — в «Озерному краю» й на прощі коло гробниць двох незаплямованих геніїв — Уордсворта й Сауті. Але 1890 року Джордж Огастес поїхав до «ідилічного Кенту», де містилась садиба Дінглі-Дел і гробниця сера Філіппа Сіднея. А в ідилічному Кенті жили сирени, що підстерегли нашого Одіссея. Джордж Огастес зустрів Ізабеллу Гартлі і сам не зчувся, як безповоротно встромив голову в шлюбне ярмо — не спитавшись у любої матусі. Hic incipit vita nova[6]. Отак був породжений на світ Джордж-молодший.