Гартлі вважали, що він справжній багач. Джордж Огастес жив так по-сибаритському, в такому радісному хвилюванні, що й сам почав вірити в своє багатство.
Одного вечора, прегарного сільського вечора,— місяць, схожий на цитрину, плив над чарівними, мов дівочі перса, пагорбами, а солов’ї щебетали та витьохкували в листі живоплотів, мов шалені,— Джордж Огастес поцілував Ізабеллу під таким живоплотом і мужньо попросив у неї руки. Ізабеллі, що вже й тоді: мала жагучий темперамент, вистачило, одначе, розуму не відповісти на поцілунок і тим показати, що її вже цілували, а може, пробували не тільки цілувати інші «варті уваги» молодики. Вона відвернулась, так що він не бачив обличчя, а тільки гарненьку голівку з вузлом темного волосся а Іа маркіза Помпадур і прошепотіла — так, прошепотіла, бо начиталася повістей з «Хатнього вогнища» та «Родинного вісника»:
— Ах, містере Вінтерборн, усе це таке несподіване!
Та потім здоровий глузд і жадання стати «багатою» перемогли церемонність «Хатнього вогнища», і вона сказала напрочуд тихо та скромно:
— Я згодна!
Джордж Огастес драматично затремтів, обняв її, і вони злились у довгому поцілунку. Вона подобалась йому куди більше, ніж лондонські повії, але він не наважився на щось більше, ніж поцілувати й вигукнути:
— Ізабелло! Я кохаю тебе. Будь моєю дружиною, допоможи мені завести свій дім. Нехай і моє, й твоє життя минає в нестямі щастя. Якби ж нам не треба було прощатися цього вечора!
Дорогою додому Ізабелла сказала:
— Поговоріть завтра з татом.
І Джордж Огастес, таки наскрізь джентльмен, відказав:
Другого ранку, як і годиться, Джордж Огастес прийшов до татуся Гартлі з пляшкою портвейну за три з половиною шилінги та свіжим свинячим окостом; він, промулявшись довгенько, червоний, як рак, закидаючи всякі натяки (немовби старий Гартлі не знав від Ізабелли, чого чекати), церемонно, з безмежною урочистістю запропонував узяти на себе утримання Ізабелли до кінця днів своїх.
Чи татусь Гартлі відмовив йому? Чи завагався? Ні, він погодився радісінько, вдячно, захоплено. Поплескав Джорджа Огастеса по плечу — цей чисто солдатський вияв приязні здивував і трохи роздратував манірного Джорджа Огастеса. Містер Гартлі сказав, що й не хотів би кращого зятя, бо певен: з ним його дочка буде щаслива. Розповів два казарменні анекдоти, прикро вразивши ними Джорджа Огастеса; випив два великі келихи портвейну; а потім довго оповідав, як він, бувши прапорщиком, під час Кримської війни врятував британську армію. Джордж Огастес слухав по-синівському терпляче; та година минала за годиною, а розповіді не було кінця, і він насмілився зауважити, що не завадило б сповістити Ізабеллу й матусю Гартлі, які (хоча жоден із двох джентльменів того не знав) підслухували за дверима, вмираючи з цікавості.
Їх обох покликали до кімнати, і татусь Гартлі виголосив невелику промову в дусі старого генерала Снутера, кавалера ордена Лазні, а потім татусь поцілував Ізабеллу, а матуся в сльозах радості й захвату обняла її, і татусь цмокнув матусю, а Джордж Огастес поцілував Ізабеллу. Далі їх зоставили наодинці на півгодини перед обідом, що подавався о пів на другу дня й складався з котлет, картоплі, зеленої квасолі, фруктового пудингу та пива.
Подружжя Гартлі й далі гадало, ніби Джордж Огастес багач.
Та перше, ніж покинути патріархальний Кент, він мусив написати батькові, щоб прислав десять фунтів заплатити за готель і за дорогу. В листі він повідомив любого батечка про Ізабеллу й попросив його обережно повідомити про все любу матінку. «Батько моєї нареченої — старий офіцер,— писав Джордж Огастес,— а вона мила, чиста дівчина; вона щиро любить мене, а я ладен битися за неї, мов лев, і залюбки віддав би життя». Він не згадав про убозтво й вульгарність Гартлі, про їхню зажерливість, про купу дітей. І любий батечко був уже подумав, що Джордж Огастес одружується з родовитою дворянкою.
Любий батечко послав Джорджеві Огастесові десять фунтів і обережно розповів новину любій матінці. Дивно, але вона сприйняла її спокійніше, ніж можна було чекати. Чи то відчула силу Ізабеллиної вдачі та її непохитну рішучість навіть на такій відстані? Чи, може, підозрювала, що синок нишком бахурує, і зміркувала, що краще таке одруження, ніж ходіння до повій? А може, подумала, що варитиме воду з невістки так само, як із Джорджа Огастеса й матиме аж дві жертви відразу?