2
Дитину охрестили Едвардом Фредеріком Джорджем: Едвардом на честь принца Уельського (згодом — його величність король Едвард VII), Фредеріком — по дідові, Джорджем — по батькові.
Ізабелла хотіла назвати його Джорджем Гартлі, але люба матінка подбала про те, щоб у її онукові було від Гартлі якомога менше.
Як прожили Ізабелла та Джордж Огастес перші роки в подружжі, тяжко й згадувати. Їхнє спільне життя почалося з обману, насамперед тому, що до цього їх змусили батьки та суспільні умовності; на жаль, вони обоє й далі будували його на обмані. Обох не тільки приголомшила та жахлива пошлюбна ніч; весь медовий місяць страшенно знудив їх. На чарівному курортику, що про нього так мріяла Ізабелла, не було ніяких розваг. Джордж Огастес навіть собі самому не хотів признатися, що до подружнього життя він готовий не краще, ніж до того, щоб навчати білих мишей стройової служби. Ізабелла в душі розуміла, що їхній перший крок страхітливо невдалий, розуміла радше чуттям, ніж свідомістю, але з гордості мовчала. Вона дуже добре знала, що в невдачі звинуватять її ж таки і що співчуття їй нема від кого чекати, а найменше — від своєї рідні. Хіба ж вона не одружилася «щасливо», з чоловіком, що її «коха-ає» — це ж шлюб із «коха-ання»! — та Ще й з «багатієм»? Отож вона втішала себе думкою, що Джордж Огастес справді багатій, і обоє вони писали, як і годиться в медовий місяць, сповнені захвату листи до рідних та знайомих. А ступивши з самого початку на шлях, що веде вбік від чесності, від уміння глянути правді в очі, вони вклепались на все життя, прирекли вже й себе на безрадісне животіння серед брехні та «коха-ання». Ох, ці балачки про господа й про «коха-ання»! Адже Ізабеллині батько й мати день у день гризлися між собою; невже це нічого не навчило її? Та й Джордж Огастес — хіба не помічав він, яка ненависть клекоче в любій матінці й любому батечкові під тоненькою плівкою благочестя та подружнього миру; чому ж вони обоє не спробували вирватись із цих тенет, щоб зажити інакше — трохи краще? Ні, вони прийняли заведений порядок, вони мали «коха-ання» й мали «господа», а тому, звичайно, все повинне повернутись на краще в цьому найкращому зі світів.
Джордж Огастес увесь медовий місяць удавав «багатія». За тиждень до весілля йому вперше в житті дозволили відкрити рахунок у банку. Любий батечко поклав на його ім’я двісті фунтів, домовившися з Джорджем Огастесом, що любій матінці вони скажуть, ніби покладено двадцять. До цієї суми люба матінка щедро додала ще й своїх п’ять фунтів — «крихітку про чорний день», хоча тільки бог та «коха-ання» знають, чи в чорний день така крихітка врятує. Таким чином щасливі молодята вирушили в життєву путь із двісті п’ятьма фунтами й без найменшої надії заробити хоч би гріш, поки Джордж Огастес не покине корчити з себе «багатія» та сибарита, наважиться глянути правді у вічі й візьметься працювати.
За медовий місяць вони розтратили чимало — забагато як на їхні достатки. Джордж Огастес носив у гаманці жменю соверенів і дві п’ятифунтові банкноти, чим страшенно хизувався. Ізабелла, зроду не бачивши стільки грошей відразу, ще дужче повірила, що Джордж Огастес багатій. Тому вона відразу ж заходилась розсилати «практичні» подарунки незліченним членам зубожілої родини Гартлі, і Джордж Огастес — хоча й сердився, бо натуру мав скупувату — не перечив їй. Загалом вони витратили за два тижні тридцять фунтів, а на Квитки першого класу до Шеффілда пішов майже весь другий п’ятифунтовик.
Першим тяжким ударом для Ізабелли була шлюбна ніч. Другого вона зазнала, побачивши невеликий, закіптюжений будиночок «багатіїв» Вінтерборнів, один у ряду повсюди розрекламованих десятикімнатних вілл із жовтої цегли. Третім ударом було відкриття, що Джордж Огастес не заробляє своїм адвокатством ані пенса, що в нього нема ніяких грошей, крім залишків від тих двохсот п’яти фунтів, і що Вінтерборни навряд чи й багатші від Гартлі.
Гірко тяглися дні для бідолашної Ізабелли, коли вона у цій тісній похмурій оселі чекала першої дитини, а Джордж Огастес бив байдики, сидячи в «конторі» (а не в «затишненькому кабінетику», як до одруження), вдаючи, що «працює», любий батечко молився, а люба матінка з солодкою уїдливою посмішкою постійно шпигала її. Коли ранками невістку нудило, свекруха казала, що це «просто печінка».