— А що це за штука?
— Ще один вид картотеки. В неї ми заносимо способи здійснення злочинів. Різні методи, хитрощі тощо. Звідти можна довідатися про почерк кожного відомого злочинця. Але й там — нічого.
— Воно й зрозуміло. Королівські корони не щодня крадуть.
— Та й хвалити бога. Цілком досить і одного разу. Ми вже перевірили всі попередні крадіжки в музеях — нічого схожого. — Калле зітхнув і подивився у вікно.
— Я б на твоєму місці зосередив увагу на тих двох сторожах, — сказав я. — Сам подумай. З цими маніпуляціями щодо їхньої вечері далеко не все ясно. Адже вони могли й не заснути в потрібний момент. Припустімо, в одного не було апетиту. Або тільки-но вони почали засинати, як їх викликали на зв'язок із центру. Це найризикованіша деталь операції. Інша річ — знешкодити сторожів чи, пригрозивши їм пістолетом, зв'язати. Але будувати всю операцію на тому, що двоє хлопців на посту з'їдять начинені снодійним бутерброди з шинкою та фініки, — аж надто ризиковано. Принаймні я на місці злодія на таке не пішов би.
— Але ж ти не злодій. А якщо серйозно, то ми з цих хлопців витиснули уже все, що тільки можна було. Старанні, доган не мають і з чудовими рекомендаціями. Кошик з різдвяною вечерею їм приготували в ресторані при музеї. Що там лишилось, ми піддали аналізу. Навіть апельсини були начинені снодійним. Цілком досить, щоб звалити з ніг коня.
— А як можна апельсин начинити снодійним?
— Шприцом для ін'єкцій. Причому цей препарат зовсім не дає присмаку. Термоси від кави були майже порожні, а хлопці нічого й не відчули.
— Але як із часом? Як злодії зуміли розрахувати, що охоронці заснуть саме в цей час?
— Вони щодня вечеряють близько дванадцятої. А о другій ночі — кава. То молоді, здорові хлопці, які люблять попоїсти, коли є змога. Отож на другу ночі вони вже спали як убиті. Привести їх до тями пощастило тільки о дев'ятій наступного ранку.
— Нехай і так, — зауважив я, підливаючи собі вже холодного чаю. — Отже, охоронці ковтають снодійне і сплять як мертві. Однак це ні на які запитання не відповідає. Чи зв'язані вони зі злодіями? Звідки ті довідалися про розклад чергування? Про час вечері і час зв'язку із центром? Про те, що вони дістануть від музею різдвяне частування? Що з нагоди різдвяного свята їх буде двоє, а не четверо або шестеро?
— Все правильно. Ми це врахували, не турбуйся. Та хоч як ми крутили, хоч як вертіли тих хлопців, до них не підкопаєшся. Снодійне, коли промили шлунок, знайшли в обох. Підлити товаришеві в каву якоїсь гидоти, а потім, коли той заснув, допомогти злодіям не міг жоден із них. А втім, ми їх поки що не відпустили. Хоч ясно — то чесні, порядні хлопці. Бо інакше нам було б легше.
— Так-так, — вдоволено сказав я. — Отже, можна констатувати: ти, оточений у своєму розкішному офісі всілякими розшуками чудес, маючи в своєму розпорядженні весь Інтерпол і всю шведську поліцію, — ти приходиш до моєї скромної крамнички і просиш розв'язати твої труднощі. Мене, правду кажучи, це тішить.
— Не блазнюй, — відрубав він. — Тут як на рибалці. Чим більше гачків та черв'ячків, тим вищий шанс. Принаймні теоретично.
— Дуже мило. — Я вдав ображеного, несправедливо ображеного. — Спершу ти приходиш і просиш мене попрацювати мітлою по темних закутнях, де мешкають мої знайомі, які слабують на світлобоязнь. Потім порівнюєш мене із сліпою куркою, а тепер я став черв'яком. Наживкою, яку ти опустиш у темне, холодне й невідоме тобі озеро, сподіваючись, що на мене клюне щука і ти притягнеш додому величезну рибину, і тебе як героя зустрінуть на кухні. Неприхований цинізм і зневага до людей — ось як називається така позиція.
— Ти маєш цілковиту рацію. Казанок у тебе, як завжди, варить. Такій дрібноті, як ти, і справді судилося допомагати нам, щоб ми, обранці долі, освітили своїми шляхетними діяннями пітьму історії. Твоя правда. А тепер мені пора… Ти ж тільки дивись не влипни.
Він пішов. А я лишився сам на сам зі своїми думами. «Жертва суперечливих почуттів», як писали в давніх романах. Я не плекав ніяких ілюзій, ні в чому себе не обдурював. Звичайно, я відкрию очі й напружу слух, проте шанс спіткнутись об корону Еріка XIV чи знайти державу у сніговій кваші на Стурторгет був мікроскопічним, якщо взагалі був. Хоча, звісно, ніколи не знаєш, де знайдеш… І знову з'явилось відчуття холоду в потилиці. Так буває завжди, коли я збуджений, коли стою перед якимсь ускладненням. Перед чимось небезпечним. Я зайшов у свою маленьку контору, розгорнув телефонний довідник і набрав номер.