XXVIII
Він осліпив мене своїм ліхтариком. Потім підвівся, підійшов до дверей і ввімкнув світло. Проте я побачив не Андерса Бруна. Це був Мугенс Анд. Добродушний датчанин. Шеф відділу інформації і колишній учасник Опору. Він усміхався до мене.
— Цікаво, чи ви сповна розуму, — сказав він приязно і сів зі мною на канапу.
— Мугенс? — пробелькотів я, мружачись на світло. — Але… Я думав…
— Спершу ви подумали, що я Бенгт, потім — що Андерс. Ну що ж, я слухаю далі. Шерлок Холмс розповідає про свої пригоди. — Він засміявся.
— Але що ви тут робите серед ночі?
— Річ у тім, що я, як ви, мабуть, пам'ятаєте, тут працюю. А завтра в нас незапланована нарада. Ми маємо скласти бюджет. Цими грішми мені доведеться обходитись цілий рік. Я сидів удома й працював, але мені забракло деяких матеріалів, які я на час залишив у Карін. Тому я й заїхав до музею, щоб забрати свої папери. Нічого дивного в цьому не бачу. Та більш ніж дивно застати тут вас. Торговця антикваріатом, який сидить і базікає сам із собою про найфантастичніші речі.
— А ліхтарик? — запитав я. — Навіщо вам ліхтарик?
— Освітлення на сходах і в коридорі не вмикається. Таке іноді буває. Ліхтарик я ношу для того, щоб присвічувати собі, коли йду через сквер. У мої роки доводиться остерігатись, коли на вулиці слизько. А лампа на письмовому столі несправна.
— Несправна, — визнав я. — Я викрутив лампочку. Сьогодні ввечері за цим столом поранили Карін. Комусь, очевидно, потрібні були її папери. І я лишився, щоб глянути, чи не повернеться він. І він повернувся.
— Ви хочете сказати, що я виступаю як дійова особа у ваших умоглядних домислах? Щойно ви говорили про Бенгта й Андерса. Тепер і я, виходить, сподобився цієї честі.
— Вам, звичайно, моя поведінка здасться дивною, — погодивсь я. — Але мені відомо, хто причетний до крадіжки. І хто вбив Скіпку.
— Андерс?
Я кивнув.
— Скіпка займався безліччю справ. Був, між іншим, і консультантом із страхування. Як він сам себе іноді називав. Ви знаєте, що роблять ті люди?
— Не маю уявлення.
— Так от, вони таємно інформують страхувальні компанії. Скіпка, наприклад, одержував винагороду за те, що повідомляв, де перебувають украдені речі. Кілька відсотків, які можуть вирости в значну суму, коли йдеться про дорогі речі. Тому він зацікавився вашою виставкою шведських скарбів. Адже коштовніші антикварні речі навряд чи існують. Як і більш висока сума страхування. Його план був так само простий, як і геніальний. З виставки викрадають експонати. Консультант із страхування Стремберг делікатно проводить розслідування. Потім легкий натяк поліції — і все добро десь у боксі камери сховища. Експонати повертаються, виставка має рекламу, честь музею врятовано. А Скіпка одержує гроші.
— Фантастично! — приголомшено мовив Мугенс. — Геніально задумано.
— І не менш геніально здійснено. Сторожів присипляють. Злодій вичікує на горищі. Потім скрадається вниз, відключає сигналізацію, забирає регалії й повертається у свою схованку. А коли доскіпливі поліцейські розходяться по домівках, зникає і злодій. Тихо і спокійно, через чорний хід.
— Але як він увійшов? То Скіпка сам сюди забрався?
— Ось у цьому й полягає геніальність плану. Просто він знайшов собі помічника. Одного з працівників музею, хто знає сигналізацію, має ключі і кому відомо про горище та підвал. І, що найголовніше, хто захотів із ним співробітничати. Кого він підчепив на гачок, і добре підчепив.
— Ви, як я розумію, натякаєте на Андерса?
Я кивнув.
— Авжеж. Це був заступник директора музею Андерс Брун.
— Але ж це безглуздо! — здивовано вигукнув Мугенс. — Я не можу навіть уявити собі Андерса, який краде експонати з власного музею. Нісенітниця якась. Він же буде тут директором. Завтра це стане відомо.
— У цьому й розгадка. Всі ці роки Андерс мріяв стати директором Національного музею. Працював, надсаджувався. Ця посада — мета всього його життя. Використавши Андерсове шанолюбство як важіль, Скіпка й проник у музей.
— Нічого не розумію.
— А ви подумайте. Щоб здобути цю посаду, Андерс ладен на що завгодно. І раптом хтось погрожує йому. Мовляв, коли він не стане співробітничати, керівництву передадуть такі відомості про нього, що кар'єру його можна вважати закінченою.
— Які ж це відомості?
— Давня, звичайна історія. Банальні причини. Гроші, матеріальні ускладнення. Андерс двічі розлучений. Дві дружини, два виводки дітлашні, обом аліменти. Нова шикарна машина і смак до життя. А надто — жінки.
— Ви масте на увазі розтрату?
Мугенс закурив сигарету.