— Розкажи. — І Грета взяла один коржик — поросятко з родзинкою замість ока. — Я теж хочу знати правду.
— Так от, уся річ у бікарбонаті. Колись ми були бідні, мало їли й часто хворіли на шлунок. А з'явився бікарбонат, і ми зразу ж відчули себе краще. Він якраз і є в печиві з прянощами. Отож коли на різдво ми їмо це печиво, наш живіт святкує та радіє. Як і ми самі.
— Звучить цікаво, — сказала одна з дам, що примостилася біля грубки. — Але я знаю інше. Печиво з прянощами приходить зі Сходу. Його привезли до Європи хрестоносці. А латиною воно зветься «жертовне печиво». Зображення тварини замість самої тварини. — Дама була явно задоволена загальною увагою. — Подивіться на Гретине печиво.
— Ви хочете сказати, що я приношу в жертву поросят? — засміялася Гроти Лінд. Щоки її порожевіли, а очі дивилися весело.
— Може, й так. У пас у Швеції таке печиво з'явилося у середні віки. Вважилося, що перець дуже корисна присмака. Лікує від шлункового та головного болю, слабкого зору та нещасливого кохання.
— Ще печива! — закричав Ерік. — Їжте всі!
— До нас воно, звичайно, прийшло з Німеччини? — запитав я. — Як і багато чого іншого.
— Німеччина, Німеччина, — урвав мене Ерік. — Ні, різдво — це чисто поганське свято, як ви, сподіваюся, помітили цього вечора. Ваше здоров'я! Кілька тисячоліть, ми, шведи, святкували повернення сонця. Потім з'явилася християнська церква і схитрувала. Переробили свято на християнське, знищила сонцепоклонників. Та свято однаково приходить у кінці грудня. І так щороку.
— Помовч, Еріку. Не заважай мені розмовляти з дамою. З милою дамою, яка їсть печиво з прянощами.
І я обернувся до Грети.
— Знаєте, шкода, що ми не познайомилися сьогодні вранці. Було б цікаво почути вашу думку про цю чудову виставку.
— Справді шкода, але на нас перед різдвом навалилося надто багато справ. Я бачила вас лише мимохідь, у дверях. Вам слід прийти ще.
— Я зрозумів, що Бенгт Хеллер має дуже близьке відношення до виставки. Це його ідея?
Грета швидко глянула на мене.
— Так, — не зразу відповіла вона. — Можна сказати, і його. Він натякав про це?
— Трохи.
— Я розумію, чому він такий озлоблений, — замислено проказала Грета. — Він збирався організувати виставку зовсім інакше й тепер вважає, що вся ідея звелась нанівець.
— Я це зрозумів. А вас не турбує, як уберегти такі скарби? Адже вони коштують, певне, багато мільйонів?
— Це не головне. Річ навіть не в мільйонах. Якщо пропаде Ерікова корона, нової вже ніхто не зробить.
— В такому разі, чи надійна у вас охорона? Яка спокуса для злодіїв заволодіти тими неоціненними речами!
— Не думаю, — усміхнулась вона. — Чи купили б ви скіпетр і державу, якби хтось прийшов і захотів вам продати? Або корону? А переплавка золота та виколупування діамантів дасть надто мало, враховуючи великий ризик.
— За кожними дверима у вас стоїть поліцейський?
— Не зовсім, але поліція патрулює вночі на машинах біля музею, і в нас складна система сигналізації. Коли систему ввімкнено, то досить зайти до приміщення, де зберігаються корона й інші цінності, як сигналізація починає діяти. Вона настільки чутлива, що в нас виникла проблема фальшивих тривог. Одного разу на вітрину сіла велика муха, і сигналізація спрацювала.
— Муха? Це жарт?
— Анітрохи. Так було справді До того ж уночі в нас чергують кілька сторожів. Отож ласкаво просимо, пробуйте!
— А може, це було б не так і важко? — сказав Дік, що сидів на бильці її крісла. — Якщо хтось справді захотів добре підлататись. Це так називається? Підлататись?
— Так, — гордо мовила Грета. — Вам не здається, Юхане, що він чудово розмовляє шведською? За рік навчився, ви тільки уявіть собі!
— Дякую, але не так уже складно розмовляти шведською. З такою вчителькою, засміявся Дік. — А все-таки, коли хтось відключить сигналізацію, Що тоді? І мухи зможуть лазити по вітринах, і кожен зможе без перешкод відкрити їх.
— Охорона, — нагадав я. — Треба буде подбати про охоронців.
— Виказати одну таємницю? — сказала Грета майже зі змовницьким виразом. — У нас, звісно, є всілякі пристрої та хитрощі, отож ніхто не винесе наше багатство. Проте нам можна і не збиватися з ніг, оберігаючи його. Експонати самі по собі — найкраща страховка від крадіжки.
— Як це?
— Вони унікальні. Їм немає ціни, і тому жодна людина нічого не зможе вторгувати за них. Тому ніхто й ніколи їх не вкраде. Правильно я міркую?