Ящери сиділи навпочіпки і типу щось там бубоніли один до одного. Вони були вдягнені в дуже грубі, схожі на парку, куртки і Рауль знав, шо якщо він не поцілить куди слід, стріла не проб’є ті штуковини. Особливо, якщо вони мали ще й броню.
Тож Рауль дістав дві стріли. Одну він встромив гострим кінцем в сніг, а іншу вставив у лук. Його руки немов у грубих рукавицях, але це не так. Він не чує пальців і переживає, шо може вистрілити занадто рано і зрадити свою позицію ящерам. Але він намагається не думати про це і з усіх сил натягує тятиву. Не забувайте, шо це особливий лук, який дістався Раулю в спадок від його старого, який був ватажком усіх кентаврів і ніхто крім нього не міг натягнути його до кінця.
Натягує. І мусить тримати його так, поки прицілюється. Його м’язи замерзли і на мить ним починає трясти, але він глибоко вдихає і наводить… лук… на першого ящера, того, шо стояв ближче до дверей. Вже панує цілковита темрява, але з-за дверей вибивається смужка червоного світла.
Вжик! Рауль відпускає тятиву. Не встиг він випустити першу стрілу, як вставляє в лук другу і знову натягує тятиву. Перший ящір, ближчий до дверей, видає дивний звук, коли стріла потрапляє йому прямісінько в горло і висувається з іншого боку. Другий ящір, він дивиться в інший бік і коли він повертається, щоб поглянути, шо відбувається – вжик – і з його шиї теж стирчить стріла, тоді він падає, сковзає через гребінь гори і сунеться по замерзлій кризі три кілометри вниз, жоден з них навіть не пікнув.
Тоді Рауль спускається з гори, типу з’їжджає на ногах і мчить прямо до дверей. Це дуже великі, металеві двері, в них немає клямки чи ще чогось, і вони замкнені. Але перший ящір -- той, шо лежить мертвий в снігу – має зв’язку ключів, а на ній десь шістнадцять великих ключів. Пощастило, шо це не він впав з гребня гори. По-любому.
Рауль встромляє ключ і двері ковзають вбік, попереду відкривається довгий тунель, залитий червоним світлом, в ньому типу лячно. Він заходить в тунель, і або він зробив шось не так, або там є камера спостереження, чи шо, бо раптово звенять дзвінки, здіймається тривога.
-- Ну, почалося, -- думає Рауль і мчить по коридору на повній швидкості. Він закинув лук за плечі та вийняв меча.
Тим часом, не забувайте, шо Джернісав’єн була прив’язана до стального стола і над нею стояв чаклун, який збирався розрізати їй живіт та витягнути той ключ від Перекидача. Він тримав ножа, це був типу ніж, як в лікарів, такий гострий, шо ним можна було б різати масло і чаклун стояв над нею, типу вирішуючи, де зробити надріз, а тут тривога.
-- То Рауль! – кричить Доббі, який висить на стіні, він все ше живий.
Чаклун, він повертається реально швидко і перемикає якісь рубильники і засвічуються всі телевізійні екрани. На деяких екранах видно, як біжать ящери-солдати, на інших – кілька чаклунів типу розглядаються навколо, а на одному Рауль мчить по коридору.
Чаклун бовкнув шось по-чаклунськи до інших чуваків в мантіях і вони всі разом погнали з кімнати. Доббі та Джернісав’єн залишаються самі, але вони не можуть нічого зробити і їм залишається тільки дивитися на екрани, бо вони зв’язані.
Рауль, він вибігає з-за повороту і звідки не візьмись перед ним купа ящерів і у всіх них арбалети, а в нього тільки меч. Але всі вони в шоку, ше більшому ніж Рауль і він опускає голову і влітає в них на повній швидкості, перш ніж вони встигають зарядити свої арбалети, він розмахує мечем і навколо літають голови, хвости та інші штуки ящерів.
Джернісав’єн бачить це по телевізору, і вони з Доббі радісно кричать і таке там, але їм видно також інші телеекрани, а тама всі коридори забиті ящерами і чаклуни на підході. Доббі, він починає з усіх сил тягнути і тягнути за ланцюг. Не забувайте, шо його руки сильніші ніж видається, як ми всі довідалися, коли він тримав Будиночок на дереві Тартюфелла.
-- Шо ти робиш? – каже Джернісав’єн.
-- Намагаюся дістати оту штуку, -- каже Доббі і вказує на стіл за яким працювали чаклуни, повний пробірок, пляшок і всяких хімічних штук.
-- Нашо? -- каже Джернісав’єн.
-- Це ядерне паливо, -- відповідає Доббі. – А ота блакитна рідина – то антигравітаційна рідина, як в небесному галеоні. Якшо їх змішати…
І Доббі продовжує тягнути за ланцюг, поки на його голові не виступили вени, але нарешті одна з тих штуковин на ланцюгу зламалася і Доббі висить на одній руці, але він занадто змучений і не може продовжувати.
-- Зачекай хвилинку, -- каже Джернісав’єн. Вона дивиться на екран.