Кеннан глибоко вдихнув і знову посміхнувся. Здавалося, що після місяців холодної самотності, життя завирувало знову. Хто б міг подумати, що в Міссурі (вони належали до Конфедератів? … чи хотіли…) можуть бути такі холодні, сірі, нескінченні зими? П’ять днів падав такий сніг, що заняття довелося скасувати. Після двох таких днів наступили вихідні і Кеннан з жахом усвідомив, що чотири дні ні з ким не розмовляв. Чи прийшли б вони шукати, якби він помер? Чи знайшли б вони його в мебльованій кімнаті, опертого на саморобний стіл, оточеного рукописами і поличками з мовчазними книжками?
Зараз Кеннан посміхнувся на саму думку про це, але протягом темних, зимових днів ця похмура фантазія не покидала його. М’яч пролетів повз приймаючого гравця і покотився до Кеннана, який стояв серед незмінної юрби закоханих дівчат. Він картинно підхопив м’яч і жбурнув його нетерплячому кетчеру. Кидок не вдався і м’яч відбився від підвального вікна в класі малювання.
Кеннан відвернувся і поглянув на дерево в сусідньому дворі, вкрите яблуневим цвітом. Молода трава росла поміж доріжками алейки. Він відчував запах річки, що текла за кілька кварталів звідси. Залишилося тринадцять днів! Він очікував кінця навчального року з тривожним смутком змішаним з безмежним піднесенням. Він не міг дочекатися, щоб забратися звідси – загрузити кілька коробок зі своїм нехитрим скарбом і книжками в нещодавно відроджену машину і виставивши руку під теплі, літні промені сонця, вирушити по сімдесятій трасі на схід. Кеннан уявляв собі свою неквапливу втечу з Середнього Заходу – як він перетинає здавалося б безкінечний бар’єр з кукурудзяних ланів, як наростає рух по Пенсильванській магістралі, як скорочується відстань між містами, знайомий з’їзд на Массачусетс, запах моря… Однак, це був його перший клас. Він ніколи не забуде цих дітей, а діти ніколи не забудуть його. Він уявляв собі, як вони розповідатимуть своїм дітям і онукам довгу, епічну історію, яку він вигадав для них. Протягом останніх тижнів в нього час від часу виникала думка залишитися ще на рік в Міссурі.
З невеличкої юрби дівчат, що слідували за своїм вчителем по п’ятах, виступила Сара. Вона взяла містера Кеннана під руку і кокетливо поглянула на нього. Кеннан посміхнувся, погладив її мимохідь по голові і відійшов від дітей на кілька кроків. Він засунув руку в кишеню куртки, вийняв зім’ятого листа і вдесяте перечитав уривки з нього. Тоді заховав його і задумливо втупився на північ, в напрямку невидимої річки. Раптово серед гравців у кікбол зчинився галас і повернув його до реальності. Кеннан роздратовано поглянув на годинник, підняв пластиковий свисток до рота і подав сигнал про закінчення перерви. Діти схопили безладно розкидані куртки і побігли шикуватися.
Біля Південної затоки було набагато тепліше. Рауль, Доббі та Джернісав’єн рухалися вздовж узбережжя до легендарного Перекидача. Згідно з древньою картою, знайденою Доббі в Людських руїнах вже так багато місяців тому, кінець їхньої подорожі знаходився тільки в кількох днях ходьби на захід. Джернісав’єн носила на шиї ключ, знайдений в архівах Карвнала і оплачений смертю їхнього старого друга Фенна. Якщо Старі Книги не помилялися, цей ключ активує вже давно бездіяльний Перекидач і Гарден возз’єднається з Всемережжям. І тоді з тиранією жорстоких чаклунів буде покінчено.
Саме в тіні цих чаклунів наша трійця друзів подорожувала на захід. На півночі лежали гострі Зубасті гори і десь в їхній тіні знаходилася страхітлива Цитадель Чаклунів.
Друзі рухалися під прикриттям буйного, тропічного листя і не спускали очей з неба, остерігаючись летючих платформ чаклунів. Джернісав’єн була вражена пальмами вздовж дороги, які досягали шістдесяти метрів.
Ввечері третього дня вони зробили привал у гирлі невеличкої річки, що впадала в Південне море. Доббі поставив шовковий намет під деревами, де він колихався і тріпотів від теплого вітерцю. Рауль переконався, що намету не видно з повітря і тоді вони сіли до своїх сухих пайків. За взаємною згодою, після приземлення в Південній затоці, вони обходилися без вогню і харчувалися сухарями та холодним в’яленим м’ясом, які вони придбали з запасів Милосердного Зефіру.
Захід сонця в тропіках був дивовижний. Здавалося, зорі вибухнули в нічному небі. Доббі показав їм Південного Стрільця, сузір’я невидиме з їхніх домівок в північній частині континенту. Джернісав’єн відчула приступ ностальгії, але відразу ж відігнала смуток, вона торкнулася древнього ключа на шиї та уявила собі хвилювання, коли заново відкриватиме портали Перекидача у сотню світів. Які з цих зірок містять інші світи, інших людей?