Кімната, у яку нас привели, нагадувала бібліотеку. Стіни були заставлені полицями з книжками. Меблі темні, але вишукані, а от стільці — надто офіційні та незручні.
Лорд Еджвер, який підвівся, щоб привітати нас, виявився високим чоловіком років п’ятдесяти. Його темне волосся посікла сивина, а на тонкому обличчі виділявся глузливий рот. Він справляв враження дратівливої та озлобленої людини, в очах світилася дивна таємниця. Я подумав, що в тих очах було щось виразно незвичне.
Його манери були строгі, формальні.
— Мсьє Еркюль Пуаро? Капітан Гастінґс? Будь ласка, сідайте.
Ми сіли. У кімнаті було прохолодно. Через єдине вікно протікало дуже мало світла, і півтемрява сприяла прохолоді.
Лорд Еджвер підняв лист, на якому я помітив почерк свого друга.
— Звичайно, ваше ім’я, мсьє Пуаро, мені знайоме. А кому ні? — Детектив ледь уклонився компліменту. — Та я не розумію ваше місце у цій справі. Ви пишете, що хочете зустрітися зі мною від імені, — він на мить затихнув, — моєї дружини.
Чоловік вимовив два останні слова особливо, так, ніби для цього потрібно докласти зусиль.
— Саме так, — підтвердив мій друг.
— Як я розумію, мсьє Пуаро, ви розслідуєте… злочини?
— Проблеми, лорде Еджвер. Проблеми зі злочинами. Та є й інші.
— Авжеж. І в чому ваша проблема тепер?
Сарказм у його словах цього разу був відчутним. Пуаро не звертав уваги.
— Маю честь звертатися до вас від імені леді Еджвер, — промовив він. — Леді Еджвер, як ви знаєте, хоче… розлучення.
— Я дуже добре це знаю, — холодно відповів лорд Еджвер.
— Вона запропонувала, щоб ми з вами обговорили це питання.
— Нема чого обговорювати.
— То ви відмовляєтеся?
— Відмовляюся? Звісно, що ні.
Хай би що там Пуаро собі очікував, але не це. Я рідко бачив друга здивованим, але цього разу так і було. Його зовнішність була смішнюча — роззявлений рот, розпростерті руки і припідняті брови. Він нагадував персонажа гумористичних коміксів.
— Comment? — вигукнув він. — Що це? Ви не відмовляєтеся?
— Не можу зрозуміти вашу реакцію, мсьє Пуаро.
— Écoutez[15], ви справді хочете розлучитися зі своєю дружиною?
— Звичайно, хочу. Вона прекрасно це знає. Я написав про це у листі.
— Ви написали їй це?
— Так, півроку тому.
— Я нічого не розумію. Я зовсім нічого не розумію.
Лорд Еджвер мовчав.
— Я вважав, що ви принципово проти розлучення.
— Не розумію, чому мої принципи — це ваше діло, мсьє Пуаро. Це правда, я не розлучився зі своєю першою дружиною. Моя совість не дозволила цього. Однак мій другий шлюб, зізнаюся відверто, став помилкою. Коли дружина запропонувала розлучитися зі мною, я навідріз відмовився. Через півроку вона написала мені знову, вимагаючи того ж. Гадаю, вона хоче знову вийти заміж — за якогось кіноактора чи когось такого. На той час мої погляди щодо цього змінилися. Я надіслав їй лист у Голлівуд, в якому повідомив її про це. Не розумію, чому вона скерувала вас до мене. Ймовірно, мова про гроші.
На останніх словах його губи знову глумливо скривилися.
— Надзвичайно цікаво, — пробурмотів Пуаро. — Аж надто цікаво. Тут є щось, чого я взагалі не можу зрозуміти.
— Щодо грошей, — продовжував лорд Еджвер. — Я не прийматиму жодних фінансових умов. Дружина покинула мене за власним бажанням. Якщо вона хоче побратися з іншим, я даю їй повну свободу, але немає жодної причини, чому вона мала б отримати від мене навіть пенні, і вона не отримає.
— Про фінансові умови не йшлося.
Лорд Еджвер здивовано підняв брови.
— Джейн явно виходить заміж за багатія, — цинічно кинув він.
— Тут є щось, чого я не розумію, — промовив мій друг. Він був спантеличений, чоло вкрилося складками від напруженого мислення. — Як мені відомо, леді Еджвер не раз спілкувалася з вами через юристів.
— Так, — сухо підтвердив лорд Еджвер. — Через англійських адвокатів, американських — словом, через усіх можливих адвокатів, аж до найбільших негідників. Зрештою, як я сказав, вона написала мені особисто.
— І раніше ви відмовляли їй.
— Саме так.
— Але отримавши лист, передумали. Лорде Еджвер, чому ви передумали?
— Це не стосується листа, — різко відповів той. — Мої погляди просто змінилися, і все.
— Досить раптові зміни.
Лорд Еджвер мовчав.
— Лорде Еджвер, які обставини змусили вас змінити свою думку?
— Це особиста справа, мсьє Пуаро. Я не хочу обговорювати цю тему. Скажімо, що з часом я зрозумів переваги закінчення — пробачте за мою відвертість — принизливих стосунків. Мій другий шлюб став помилкою.