Я помітив, що покоївка заходила і виходила зі спальні, прибираючи різноманітний одяг, що звисав зі спинок крісел. Я здогадувався, що вона весь час слухала нашу розмову. Тепер виявилося, що Джейн повністю довіряла їй.
— Здивувалася, міледі. Відтоді, як ми його знали, його світлість, мабуть, дуже змінилися, — презирливо мовила служниця.
— Так, мабуть.
— Ви не розумієте його поведінки. Це вас спантеличує? — запитав Пуаро.
— О, так. Та не будемо перейматися цим. Чи має значення, чому він змінив свою думку, якщо він змінив її?
— Це може бути байдуже вам, мадам, та цікавить мене.
Акторка проігнорувала його.
— Головне, що я вільна, нарешті.
— Ще ні, мадам!
Вона нетерпляче глянула на бельгійця.
— Гаразд, буду вільна. Хіба це не те саме?
Пуаро дивився на неї так, наче він думав по-іншому.
— Герцог у Парижі, — сказала Джейн. — Я маю негайно телеграфувати йому. Боже мій! Його стара просто сказиться!
Мій друг підвівся:
— Мадам, я радий, що все відбулося так, як ви бажали.
— До побачення, мсьє Пуаро, і величезне дякую.
— Я нічого не зробив.
— Але принесли мені добру звістку, мсьє Пуаро. Я така вдячна. Справді.
— От і все, — сказав мені Пуаро, коли ми покинули номер. — Головне — вона! Вона не подумала, не зацікавилася, чому той лист не дійшов до неї. Ви, можливо, уже помітили, Гастінґсе, наскільки вона неймовірно кмітлива в ділових питаннях і водночас позбавлена хоч якогось інтелекту. Що ж, добрий Господь не може наділити всім.
— Хіба що Еркюля Пуаро, — хитро зазначив я.
— Насміхаєтеся, друже, — спокійно відказав співрозмовник. — Ходімо прогуляймося набережною. Хочу впорядкувати свої думки.
Я зберігав стриману тишу, поки оракул не заговорив.
— Цей лист… — знову продовжив детектив, коли ми йшли попри річку. — От що мене цікавить. Друже, існує чотири варіанти, куди він зник.
— Чотири?
— Так. Перший: його загубили на пошті. Таке трапляється, самі знаєте. Але не дуже часто. Навпаки, дуже рідко. Якби його неправильно заадресували, він би вже давно повернувся до лорда Еджвера. Ні, я схильний відкинути цей варіант, хоча, він може бути правильним.
Варіант другий: наша прекрасна леді бреше, коли каже, що ніколи не отримувала його. Це, звісно, цілком можливо. Та чарівна леді здатна на будь-яку брехню, висловлену з такою дитячою щирістю, задля своєї користі. Але я не розумію, Гастінґсе, яка в цьому користь для неї. Якщо вона знає, що він розлучиться з нею, навіщо посилати мене і просити його про це? Тут немає логіки.
Варіант третій. Лорд Еджвер бреше. І якщо хтось тут бреше, то це, мабуть, він, а не його дружина. Але я не бачу сенсу в такій брехні. Навіщо вигадувати неіснуючий лист, надісланий півроку тому? Чому просто не погодитися на мою пропозицію? Ні, я таки схильний думати, що він надіслав листа, хоча мотивів для такої різкої зміни його позиції я не можу зрозуміти.
Отож ми дійшли до четвертого варіанту: хтось приховав лист. І отут, Гастінґсе, ми ступаємо на надзвичайно цікаве поле для гіпотез, тому що листа могли приховати як в Америці, так і в Англії.
Хай би хто приховав його, та людина не хотіла, щоб шлюб розпадався. Гастінґсе, я багато віддав би, щоб знати, що стоїть за цією справою. Тут щось є, присягаюся, тут щось є.
Він замовк, а тоді повільно додав:
— Щось, про що я майже не маю уявлення.
Розділ п’ятий
Убивство
Наступного дня було тридцяте червня.
О пів на десяту ранку нам повідомили, що нас прагне побачити інспектор Джепп, який чекає внизу.
Минули роки з часу нашої останньої зустрічі з інспектором зі Скотленд-Ярду.
— Ah! ce bon Japp[16], — сказав Пуаро. — Цікаво, що йому потрібно?
— Допомога, — насмішливо кинув я. — Якась справа йому не по зубах, от він і прийшов до вас.
На відміну від бельгійця, я не був поблажливим до Джеппа. Не те, щоб я був проти, коли той звертався по поради до Пуаро, зрештою, моєму другові це подобалося і це були своєрідні лестощі. А от дратувало мене лицемірне вдавання Джеппа, наче він нічого такого не робив. Я люблю прямолінійних людей. Я сказав це детективові, і він розсміявся.
— Гастінґсе, та ви з породи бульдогів. Але, пам’ятайте, бідному Джеппові доводиться зберігати своє обличчя, тому він і грає таку роль. Це ж природно.
Я зауважив, що це надто по-дурному. Співрозмовник не погодився:
— Зовнішня форма — це bagatelle[17] — але для людей це важливо. Це дає їм змогу зберегти своє amour propre[18].