– Une qui aime et un qui se laisse aimer[5]. Так, я теж хотів би знати.
VIІ
– А що як норов у нього ще той? – спитала Джоанна Саутвуд.
Ліннет похитала головою.
– Не думаю. Я довіряю смаку Жаклін.
– Але ж закохані сприймають усе по-іншому.
Ліннет нетерпляче похитала головою й змінила тему.
– Мушу йти на зустріч із містером Пірсом щодо того проекту.
– Проекту?
– Так, є кілька жахливих, антисанітарних старих будинків. Я збираюся їх знести, а мешканців переселити.
– Як же ти піклуєшся про інтереси громадськості та гігієну, любонько!
– Вони мусять переїхати. Вікна тих будинків виходитимуть на мій новий басейн.
– А їхні мешканці згодні переїхати?
– Більшість це радо зробить, але є кілька впертих дурнів. Це так дратує. Схоже, вони не розуміють, наскільки покращаться умови їхнього життя!
– Здається, ти вимагаєш занадто наполегливо.
– Люба Джоанно, це ж справді для їхнього блага.
– Так, дорогенька. Я в цьому впевнена. Примусове благо.
Ліннет насупилася, а Джоанна розсміялася.
– Ну що, ти ж тиран, визнай. Добродійний тиран, якщо можна так сказати.
– І зовсім я не тиран!
– Але ти завжди робиш усе по-своєму!
– Не завжди.
– Ліннет Ріджвей, ти можеш глянути мені просто в очі й розповісти хоча б про один випадок, коли ти не отримала того, що хотіла?
– Купу разів.
– О, так, «купу разів», саме так, але жодного конкретного прикладу. І ти просто не згадаєш, любонько, як би не намагалася! Тріумфальна поїздка Ліннет Ріджвей золотою колісницею.
Ліннет різко спитала:
– Гадаєш, я егоїстка?
– Ні, ти просто непереможна. Сукупний ефект грошей і привабливості. Усе тобі підпорядковується. Те, чого не можеш купити за гроші, ти купуєш усмішкою. Результат: Ліннет Ріджвей, дівчина, яка має все.
– Джоанно, ти просто смішна!
– Гаразд, хіба ти маєш не все?
– Здається, усе… Це якось відразливо!
– Звісно, це відразливо, дорогенька! З часом тобі, напевне, стане страшенно нудно, усе набридне. Тож поки насолоджуйся тріумфальною поїздкою в золотій колісниці. От тільки цікаво, дуже цікаво, що станеться, коли ти захочеш проїхати вулицею, а там знак: «Проїзд заборонено».
– Не будь ідіоткою, Джоанно.
До них підійшов лорд Віндлзгем, і Ліннет повернулася до нього:
– Джоанна каже мені всяку гидоту.
– То все від злості, любонько, від злості, – ухильно відповіла Джоанна, піднімаючись із крісла.
Дівчина вийшла, не перепросивши: вона помітила, як палають очі Віндлзгема.
Якусь мить лорд мовчав, а потім одразу перейшов до суті.
– Ліннет, ти вже обдумала?
Вона повільно відповіла:
– Я надто груба? Гадаю, якщо я не впевнена, краще ска зати «ні»…
Він перервав:
– Не кажи цього! У тебе є час, стільки, скільки захочеш. І знаєш, я думаю, що ми будемо щасливі разом.
– Розумієте, – сказала Ліннет винуватим, майже дитячим тоном, – мені тут усе так подобається. – Вона провела рукою. – Я хотіла зробити Вудхолл ідеальним заміським маєтком. І думаю, я добре постаралась, хіба ні?
– Тут чудово. Прекрасне планування. Усе ідеально. Ліннет, ти розумниця.
На мить він замовк, а тоді продовжив:
– Але ж тобі подобається Чарлтонбері? Звісно, маєток треба модернізувати й усе таке, але ти в цьому чудово розумієшся. І тобі це подобається.
– Так, звісно, Чарлтонбері – божественне місце.
Вона говорила з ентузіазмом, але раптом відчула холод усередині. Пролунала дивна нотка, що стривожила її повне задоволення життям. Вона не відразу проаналізувала це нове почуття, але пізніше, коли Віндлзгем пішов, спробувала зрозуміти, що відбувається в закамарках її серця.
Чарлтонбері, так, це воно. Її обурила згадка про Чарлтонбері. Але чому? Чарлтонбері доволі відоме місце. Предки Віндлзгема володіли ним ще з часів королеви Єлизавети. Хазяйка Чарлтонбері мала б шанований статус у суспільстві, а Віндлзгем був однією з кращих parti[6]в Англії.
Звісно, він не міг сприймати Вудхолл серйозно… А Вудхолл ніяк не спромігся б конкурувати з Чарлтонбері.
Так, але Вудхолл був її! Вона побачила його, купила, відбудувала, відновила, щедро вклавши гроші в маєток. Це була її власність, її королівство.
Але все це втратить сенс, якщо вона одружиться з Віндлзгемом. Що вони робитимуть з двома особняками? Зрозуміло, що від одного з них (звісно, від Вудхолла), доведеться відмовитись.