Жаклін де Бельфор слідувала за ним. Покоївка йшла біля неї. Вона лише зблідла, та загалом мала такий же вигляд, як завжди. Дівчина підійшла до носилок.
– Привіт, Саймоне, – сказала вона.
Той швидко глянув на неї. Колишній дитячий вираз на мить знову з’явився на його обличчі.
– Наламав я дров. Розгубився й у всьому зізнався! Мені шкода, Джекі. Я розчарував тебе.
Вона усміхнулась і відповіла:
– Не хвилюйся, Саймоне. Ми програли в грі для дурнів. Оце й усе.
Дівчина стояла поруч із ним. Носії підняли ручки носилок.
Жаклін нахилилася та зав’язала шнурівку. Тоді її рука раптом потягнулася до краю панчохи, і дівчина випросталась, щось тримаючи.
Почувся різкий постріл.
Саймон Дойл здригнувся у конвульсії та завмер.
Жаклін де Бельфор кивнула. Вона стояла якусь секунду з револьвером у руці. Дівчина ледь усміхнулася Пуаро.
Потім, щойно Рейс підбіг до неї, вона приставила маленьку блискучу іграшку до свого серця й натиснула гачок.
Її тіло поволі осіло безформною масою.
– Де в біса вона взяла цей револьвер? – закричав Рейс.
Пуаро відчув, як хтось взяв його за руку. Місіс Аллертон тихо запитала:
– Ви знали?
Детектив кивнув.
– Вона мала два такі револьвери. Я зрозумів це, коли дізнався, що один з них знайшли в сумочці Розалі Оттерборн у день обшуку. Жаклін сиділа за тим самим столиком. Коли вона зрозуміла, що має бути обшук, то поклала його в сумочку іншої дівчини. Пізніше пішла в каюту Розалі й забрала його, відвернувши увагу порівнянням помад. А оскільки її та її каюту обшукали вчора, то вирішили, що немає потреби робити це знову.
– Ви хотіли, щоб вона саме так вирішила все це, – зрозуміла місіс Аллертон.
– Так. Але вона не пішла б сама. Через це Саймон Дойл помер легшою смертю, ніж заслужив.
Міс Аллертон затремтіла.
– Кохання може так лякати.
– Саме тому більшість великих любовних історій закінчується трагічно.
Місіс Аллертон подивилася на Тіма й Розалі, які стояли під сонячними променями. Раптом вона з пристрастю мовила:
– Але, слава Богу, є ще щастя на світі.
– Так, мадам, як ви кажете, дякувати Богу.
Через кілька хвилин пасажири покинули пароплав.
Пізніше з «Карнаку» забрали тіла Луїзи Бурже та місіс Оттерборн.
Нарешті на берег винесли тіло Ліннет Дойл, і по всьому світу телефонні й телеграфні дроти почали розносити новину про те, що Ліннет Дойл, раніше Ліннет Ріджвей, відома, красива, багата Ліннет Дойл, мертва.
Сер Джордж Вуд прочитав про це в Лондонському клубі, Стерндейл Рокфорд – у Нью-Йорку, Джоанна Саутвуд – у Швейцарії, цю новину обговорювали й у барі «Три корони» у Молтон-андер-Вуді.
Худорлявий друг містера Барнабі сказав:
– Ну, було несправедливо, що вона мала все.
А містер Барнабі гостро відповів:
– Що ж, бідненька, багатство не принесло їй великого щастя.
Але незабаром вони перестали говорити про вбиту та почали сперечатися, хто виграє верхогони «Ґрант Нешенал». Бо, як сказав містер Ферґюсон у Луксорі, має значення майбутнє, а не минуле.