Пйонтек ніколи не втрачав витримки. З кишені піджака він витяг пласку бляшану коробочку, відкрив її й підсунув Моккові, якому спала на думку дивна підозра: якщо він зараз візьме сигару, чи не означатиме це, що він погоджується перейти до Гестапо? Він інстинктивно відсмикнув простягнуту долоню. Рука Пйонтека ледь затремтіла.
— Та закуріть-бо, пане раднику, сигари справді чудові, по марці за штуку.
Мокк затягнувся так сильно, що йому аж у грудях закололо.
— Про Гестапо ви говорити не хочете. Давайте побалакаємо про крипо, — Пйонтек добродушно засміявся. — Вам відомо, що Мюльгауз вирішив швидше піти на пенсію? Щонайпізніше через місяць. Сьогодні він прийняв таке рішення. Повідомив про це обергрупенфюрера Гайнеса, який на це погодився. Тобто наприкінці червня матимемо вакансію на посаду начальника кримінального відділу. Я чув, Гайнес має кандидатуру в Берліні, яку йому підсунув Небе. Артур Небе — чудовий поліцейський, але що він знає про Бреслау?.. Особисто мені здається, що кращим кандидатом буде той, хто знається на тутешньому середовищі... Наприклад, ви.
— Ваша думка, це звичайно щонайкраща рекомендація для прусського міністра внутрішніх справ Ґерінґа й начальника прусської поліції Небе, — своєю в’їдливою іронією Мокк намагався будь-якою ціною замаскувати мрії, що пробудилися в ньому після слів гестапівця.
— Пане раднику, — Пйонтек оточив себе хмарою диму, — ці дві солідні особи не мають так багато часу, аби витрачати його на провінційні кадрові перестановки. Вони можуть просто затвердити кадрову пропозицію сілезького обер-президента Брюкнера. А Брюкнер запропонує того, кого підтримає Гайнес. Натомість Гайнес в усіх кадрових питаннях радиться з моїм шефом. Я зрозуміло висловлююсь?
Мокк мав великий досвід розмов з такими людьми як Пйонтек. Він нервово розстебнув комірець сорочки й витер лоба картатою хусткою: «Щось мені гаряче після цього обіду, може, прогуляймося променадом над ровом?..»
Пйонтек кинув швидкий погляд на акваріум з тунцем. (Невже вій помітив мікрофон?).
— У мене немає часу на прогулянки, — добродушно мовив він. — Крім того, я ще не передав вам інформацію в справі панни фон дер Мальтен.
Мокк підвівся, одяг плаща й капелюха: «Пане гауптштурмфюрер, дякую за чудовий обід. Якщо ви хочете дізнатися про моє рішення, а я його вже прийняв, чекатиму на вулиці».
Якісь молоді матері, що з візочками гуляли набережною біля пам’ятника Амура на Пегасі, обмінювалися зауваженнями з приводу двох елегантно вбраних чоловіків, що повільно простували перед ними. Вищий був міцної статури. Світлий френч туго облягав його плечі. Нижчий постукував паличкою й уважно придивлявся до своїх лакованих черевиків.
— Глянь-но, Марі, — тихо озвалася худорлява блондинка. — Ці двоє, напевно, якісь важливі пани.
— Ще б пак, — буркнула товста Марі в косинці. — Може, то артисти, бо з якого б це дива вони не на роботі? О цій порі всі ще працюють, а не мелють язиками в парку.
Спостереження Марі лише почасти були доречними. Якщо Пйонтек з Мокком і були цієї миті причетними до мистецтва, то це було мистецтво вишуканого шантажу, прихованих погроз і майстерних провокацій.
— Пане раднику, від шефа мені відомо, що Небе буває впертим і може захотіти поставити на чолі крипо свою людину, навіть всупереч Гайнесові чи Брюкнерові. Але ви можете серйозно зміцнити вашу позицію й стати єдиним кандидатом, поза всякою конкуренцією...
— Яким чином?
— Ах, це так легко... — Пйонтек узяв Мокка попід руку. — Якийсь успіх, голосний, вражаючий... І ви вже на цій посаді. Звичайно, успіх плюс підтримка Гайнеса і Брюкнера. Тоді скориться навіть начальник прусської поліції, безкомпромісний Небе...
Мокк зупинився, зняв капелюха й помахав ним перед собою. Сонце виблискувало на дахах будинків по той бік рову. Пйонтек обійняв радника й прошепотів йому на вухо:
— Атож, шановний пане, успіх... У нас обох немає найменшого сумніву: зараз вашим найбільшим успіхом стане затримка вбивці баронеси фон дер Мальтен.
— Пане гауптштурмфюрер, ви гадаєте, що моїм найбільшим прагненням є посада Мюльгауза? А може, це не так... Може, у мене є інші плани... Крім того, невідомо, чи знайду я вбивцю до того, як піде Мюльгауз, — Мокк розумів, що його слова звучать нещиро, і Пйонтек у це не повірить. Той знову схилився до Моккового вуха, викликаючи цим обурення двох жінок, які саме проходили повз них.
— Ви вже знайшли вбивцю. Це Ізидор Фрідлендер. Учора ввечері він зізнався в усьому. Це сталося в нас, у «Коричневому домі» на Нойдорф-штрасе. Але це відомо лише мені й Шмідтові, моєму підлеглому. Якщо тільки забажаєте, ми обоє підтвердимо, що саме ви змусили Фрідлендера зізнатися в управлінні поліції. — Пйонтек узяв невелику Моккову долоню й затиснув її в кулак. — Ось так, зараз ваша кар’єра у ваших руках.