Мокк прокинувся від здушеного крику. Перина налягла на нього важезним тягарем. Мокра від поту нічна сорочка обкрутилася навколо ніг. Він різко відкинув перину, встав, пішов до свого кабінету, засвітив настільну лампу із зеленим абажуром і розставив шахи. Та даремно він намагався прогнати жахіття докорів сумління. Перед очима виринав недавній сон: кульгава дівчинка дивилася йому просто у вічі. Попри те, що їх розділяла річка, він виразно бачив її очі, сповнені гніву й ненависті. Побачив також дружину управителя маєтку, яка йшла до нього. Вона наблизилася, погойдуючи стегнами, і він зі здивуванням глянув на її обличчя, вкрите висипкою. Вона сіла, високо задерла сукню й розсунула ноги. З її стегон і лона виростали сифілітичні пранці.
Радник широко розчахнув вікно й повернувся в безпечне коло зеленого світла. Він уже знав, що не стулить повік до ранку. Обидві героїні сну мали добре знайомі йому обличчя: дівчинка — Марієтти фон дер Мальтен, сифілітична Федра — Франсуази Дебрю.
«Шлезіше Таґесцайтунґ» за 19 травня 1933 року:
Сторінка 1: «Радник Ебергард Мокк із бреславської кримінальної поліції після кількаденного слідства схопив злочинця, який убив баронесу Марієтту фон дер Мальтен, її гувернантку Франсуазу Дебрю й кондуктора вагону-салону Франца Репелля. Убивцею виявився 60-річний психічно хворий крамар Ізидор Ф. Подробиці на стор. З».
Сторінка 3: «Ізидор Ф. украй жорстоко позбавив життя 17-річну баронесу та її гувернантку, 42-річну Франсуазу Дебрю. Обох жінок зґвалтував, а тоді розчленував їхні тіла. Перед тим він убив кондуктора вагону: приголомшивши жертву, він запхав йому під сорочку двох скорпіонів, які смертельно покусали нещасного. Вагон убивця прикрасив написом, зробленим коптською мовою: «І бідному й багатому — смерть і могильні черви».
Епілептик Ізидор Ф. тривалий час лікувався в доктора Германна Вайнсберґа з єврейської лікарні. Ось що сказав із цього приводу лікар: «Після нападів епілепсії хворий надовго втрачав свідомість, хоча справляв враження цілком притомної людини. Його стан погіршувала шизофренія, на яку він страждав іще з юності. У таких випадках він ставав непередбачуваним, вигукував якісь фрази невідомими мовами, мав апокаліптичні видіння. У такому стані він міг зробити будь-що».
Обвинувачуваний перебуває в місці, відомому лише поліції. Процес відбудеться за кілька днів».
«Фелькішер Беобахтер» від 20 травня 1933 року:
Сторінка 1: «Огидний жид збезчестив і пошматував двох німецьких жінок. Але спершу він жорстоко вбив німецького залізничника. Їхня кров волає, вимагаючи помсти!»
«Берлінер Моргенпост» від 21 травня 1933 року:
Сторінка 2: «Сьогодні вночі у своїй камері вчинив самогубство бреславський вампір — Ізидор Фрідлендер. Себе він убив не менш жахливо, аніж своїх жертв: перегриз собі вени...»
«Бреслауер Цайтунґ» від 2 липня 1933 року:
Уривок інтерв’ю з Ебергардом Мокком, новим начальником кримінального відділу Бреславського управління поліції; сторінка 3:
— Звідки Фрідлендер знав коптську мову?
— Він вивчав семітські мови у вищій талмудичній школі Любліна.
— Убивця написав коптський текст давньосирійським алфавітом. Це складне завдання навіть для видатного семітолога, звичайному ж випускникові вищої єврейської школи воно не під силу...
— Обвинувачуваний мав апокаліптичні видіння після епілептичних нападів, він говорив різними мовами, яких раніше не вивчав, впадав у транс. Тоді ж проявлялася важка форма шизофренії, на яку він хворів з дитинства. Він демонстрував надприродні можливості, вміння виконувати неможливі завдання.
— І останнє запитання. Чи можуть мешканці Бреслау спати спокійно?
— Мешканці такого великого міста як Бреслау зіштовхуються з різноманітними загрозливими ситуаціями частіше, ніж жителі провінції. Ми боремося із цією небезпекою. Якби, не доведи Боже, з’явилися б інші злочинці, я неодмінно їх знайду».